Отак живемо у світі банальностей, оточені рутинними справами та вимушеними спілкуваннями. В якийсь момент, коли проминаєш дантівську півдорогу життя, або ж у рідкісні моменти одкровень, ловиш себе на думці, що пам’ять – це маршрутизатор твого повернення. Але повернення не в реальний, нав’язаний обставинами та випадковостями світ, а в ідеальний, збудований бажаннями та почуттями. Тому пам’ять і зберігає місця, де було добре, моменти, коли був щасливий, людей, яких любив по-справжньому. А зло, заподіяне тобі чи комусь, як вторинне, поступово розчиняється та неминуче заступається світлими емоціями.

«Що найважливіше у світі? – запитав успішний письменник, герой фільму «Повернення у Монток», у свого старого помираючого батька. Той відповів йому: «У цьому світі тільки дві речі мають значення. Перша – якщо зробив щось не так і дуже про це жалкуєш, і друга – якщо не зробив чогось, що мав би зробити».

Тому ми завжди повертаємося. У своїх спогадах чи планах ми повертаємося туди де були щасливі або могли бути щасливі. Інколи, особливо у другому випадку, ці дві найголовніші речі пов’язані з однією людиною і здається, що саме в минулому залишається ключ до майбутнього щастя.

Але це непростий шлях. Адже таке повернення стає можливим уже тоді, коли наша стабільність, наш затишок, наш успіх сформований іншими стосунками, іншими людьми. Тоді таке повернення стає великим ризиком втратити все: і майбутнє, і минуле. Стає ризиком вже не лише для тебе.

Фолькер Шльондорф уже давно переступив ту межу, за якою варто думати про минуле і саме там шукати відповіді на найголовніші питання. Оскарівський лавреат, переможець Канн, один з засновників естетики нового європейського кіно, лідер німецької нової хвилі та прихильник політично-соціальної заангажованості кінематографу у своєму останньому фільмі повертається до інтимних сторін життя людини та створює дуже тихий і особистий твір.

У центрі оповіді його фільму «Повернення у Монток» історія успішного європейського письменника, який вирушає до Нью-Йорка для презентації своєї книги про найголовніше кохання, яке він пережив у житті. І у цьому по-своєму романтичному мегаполісі, а швидше у прилеглому невеликому містечку Монток, відбувається зустріч, яка здатна розхитати підвалини його стабільного та впевненого майбутнього.

Ця історія має автобіографічний характер. В її основі оповідь з життя не самого режисера, а його товариша, видатного швейцарського письменника Макса Фріша. Фріш – одна з іконічних постатей інтелектуальної європейської літератури другої половини двадцятого сторіччя, який за прикрим непорозумінням не отримав Нобелівської премії. У своїх романах він найчастіше розкриває інтимний світ своїх героїв через екзистенційне сприйняття дійсності. Відтак, його герої ставали носіями філософських роздумів та життєвої розгубленості, характерної для європейських інтелектуалів того часу. Тож в основу цього фільму покладено роман Фріша «Монток» 1975 року.

На відміну від попередніх фільмів Шльондорфа, «Монток» вийшов камерним твором з особливим елегійним настроєм. Це доросле кіно, яке втім, зрозуміє і молодь. Адже в його основі кохання, навіть кілька кохань, і це історія не лише про повернення, але й про теперішність. На терезах майбутнього героєві доводиться зважувати кохання двох жінок. Але найголовнішу відповідь повинен дати він сам.

На головну роль був обраний, улюбленець Ларса фон Трієра та один з найвідоміших у світі акторів, швед Стеллан Скашгорд. Іншу головну роль зіграла німецька акторка Ніна Госс. Цікаву роль другого плану зіграв французький актор данського походження Нільс Ареструп. Музику створив прекрасний, один з кращих на сьогодні композиторів німець Макс Ріхтер. Візуальну поетичність кадру забезпечив французький оператор Жером Альмерас. Як бачите, «Повернення у Монток» – яскравий приклад справжнього інтернаціонального європейського кіно, яке не має кордонів, але дбає про найвищу якість.

Фільм торкається багатьох особистих запитань, які ми не наважуємося поставити навіть собі, а не те щоби проговорювати їх з іншими. Він обережний у відповідях і делікатний у моральних оцінках. А хіба може бути іншим фільм, коли розповідає історію, яка може виявитися близькою багатьом. Коли стає піснею про кохання, до якого повертатися виявляється ніколи не пізно…

Олег Яськів

екранізації, європейське кіно, Макс Фріш, німецьке кіно, Стеллан Скашгорд, фільми про кохання, Фолькер Шльондорф