Вибір фільму інколи схожий на медитацію перед порожнім листком коли чекаєш на перше слово майбутньої книги чи перед полицею заповненою ще непрочитаними книгами. Ти зупиняєш пульс внутрішніх думок. Затуляєш очі на свої проблеми. І чекаєш коли хвиля резонансу твого нарешті-спокою і настрою тих-кого-любиш підштовхнуть тебе до правильного вибору.

Лети за цією енергією. Шукай кіно, яке зробить тебе щасливим на якусь дрібку хвилин твого унікального життя. Ти ніколи не пошкодуєш про такі хвилини, так само як не шкодуєш за часом, відданим на улюблені романи та концерти, або ж своєчасними в-останню-мить-сказаними словами, які, як виявиться, знайшли для тебе любов цілого життя. Шкодувати за незробленим простіше, ніж радіти здобутому.

«Викрадаючи коней» – фільм, який подарує вам двогодинне перебування у щасті. Щастя від поглинання природою – з дитячих мрій, щастя від брунькування кохань – з дитячих снів, щастя від сповідальної відваги – з жовтневої зрілості віку, щастя від складання розкиданих пазлів чужих історій, які впізнаються спорідненими до таких, у яких ти також ставав щасливим.

Якщо можна метафорично говорити про «серце» кіно, то у скандинавському воно пробивається навіть крізь тонку пелену комерційної матерії, яка штовхає кіно до спрощення. І за його особливим пульсом немов за архаїчними знаками семафору можна прочитати емоційний і філософічний темперамент цього північного краю.

У фільмі “Викрадаючи коней” ця холодна і трішки похмура північ, ця мрія заможних туристів, відкриється легковажному глядачеві в інших, запаморочливо світлих ракурсах. Це будуть інші – а насправді, правдиві, гармонійно-дикі гірські пейзажі, це будуть інші, – а насправді стримано-нестримні інтимні пристрасті, це будуть прекрасні дикі коні, які немов заблукали туди з далеких аравійських просторів. Це буде водночас відверта протестантська сповідальність і емоційна германська стриманість. Це буде прискіплива, майже академічно-дослідницька увага до елементів живої та предметної природи, поетично прописана геніальною камерою оператора. І ще багато чого, що не відкрилося мені, але вірогідно, що відкриється вам.

«Викрадаючи коней» – це екранізація роману-бестселеру сучасного письменника Пера Петтерсона, нового ще імені для українського літературного простору, але широко відомого у світі. Цей роман був включений у десятку кращих книг 2007 року і пробив автору шлях понад національні кордони.

Норвезький режисер Ганс Петер Моланд – один з найавторитетніших у своїй країні. Він відрізняється широким жанровим репертуаром, який варіюється від пригодницьких бойовиків до психологічних драм, знятих як на батьківщині, так і у США. Однак незважаючи на жанри, усі його фільми відзначалися оцим “скандинавським” духом, тією ґрунтовністю, що притаманна не лише північно-європейському кіно, але й їхній літературі та музиці.

Сюжет фільму обертається довкола літнього чоловіка (якого блискуче грає відомий за співпрацею з Ларсом фон Трієром шведський актор Стелан Скарсгард), який після трагічної загибелі улюбленої дружини повертається у норвезьку далечінь щоби самотньо доживати свого віку. Після зустрічі зі свідком свого дитинства він повертається спогадами у минуле, коли став співучасником складної гри пристрастей, якими виявилися пов’язані життя його батьків та батьків його найкращого друга. Зустріч та переживання таємниць і трагедій найближчих людей допомогли йому сформувати власну життєву філософію та систему цінностей.

Фільм знятий у цілковитій гармонії зображення, звуку та слова, а наратив розповіді відступає на другий план перед психологічними рефлексіями та філософськими роздумами.

Не буде перебільшенням сказати, що «Викрадаючи коней» показує вектор розвитку сучасного скандинавського кіно: ще ближче до людини, але не відриваючись від природи, і з неодмінною увагою до художньої форми. Не дивно, що знятий він у співпродукції всіма скандинавськими країнами (Норвегією, Швецією та Данією), від Норвегії був висунутий на здобуття Оскара у категорії “кращий іноземний фільм”, а на Берлінському кінофестивалі отримав нагороду саме за художню якість.

Впевнений, що цей фільм не може залишити байдужим. Тому він що чесний, щирий, людяний…

Нагороди: Срібний Ведмідь на Берлінале за художні досягнення, кращий фільм Норвегії.

Олег Яськів

Hans Petter Moland, Ut og stjæle hester, 2019

Ганс Петер Моланд, драма, екранізації, кіно Норвегії, Пер Петтерсон, скандинавське кіно, Стелан Скасгард