On 3 березня In есеї 1

У будинку (режисер Франсуа Озон, Франція, 2012)

Коли дивишся на завішані вікна будинків, коли проминаєш закриті обличчя перехожих, коли слідкуєш за стрічками розірваних егоїстичних фраз, то якось знесилено відчуваєш ніби світ повільно пропливає перед очима. Пропливає далеким і нерозпізнаним, залишаючи хіба що сліди справжніх чужих історій у нашій нерозбірливій пам’яті. Але ж насправді світ – це бібліотека, найбільша і найдовершеніша скарбниця історій, бажань, пристрастей, зустрічей і прощань. Світ – це інтрига, про яку не можна написати у жодній книзі…

І тоді ми звертаємося до кіно, яке – об’єднане словом, звуком та зображенням – може проникати крізь стіни, прослуховувати внутрішні монологи, слідкувати за прихованими бажаннями і у такий спосіб створювати бодай ілюзію всеохоплення світу.

Франсуа Озон вже майже три десятки років залишається живим духом нового французького кіно. Його провокативний, але елегантний стиль неможливо сплутати навіть серед поважного розмаїття сучасного авторського кіно. З кінця дев’яностих і протягом десятиліть йому не було рівних серед сильного французького кіно і він справедливо зажив слави культового режисера.

Значною мірою успіх режисера полягає у сміливості тем, які він підіймає у своїх фільмах та у розумінні людської природи. Він майстерно уміє прив’язати глядача до фільму, граючи на його підсвідомих бажаннях, прихованих страхах, інтимних таємницях та душевних коливаннях. Він один з небагатьох режисерів, які уміють створити для глядача альтернативну і часом привабливішу реальність, ніж він має у звичайному житті. Тому кожен фільм Озона – якщо не ляпас цінностям пристосуванства, то легкий культурний шок для загуслого обивательського середовища.

Але головна ознака кращих фільмів Франсуа Озона – їхня цікавість. Цей режисер дуже рідко знімає нецікаве, формальне, пересичене розумуваннями кіно. Він кількома штрихами вміє описати попередню історію героїв, висвітлити приховані конфлікти або кризи. Його фільми завжди проникаюче але й ненав’язливо психологічні.

Озон як мало хто інший вміє створювати і підтримувати інтригу. Тільки на відміну від класика Гічкока, свій саспенс він вибудовує довкола звичних життєвих поведінок людей. У такий спосіб Озон виштовхуєтся з дещо штучної клітки трилеру і грає у цілковиту “правду”, переконуючи що життя кожного з нас – те яке переживаємо у щоденності – може мати захоплюючу інтригу і неоднозначні сценарії.

Фільм “У будинку” побудований на принципі підглядання. Але це лише методологія, яка дозволяє розкрити складне внутрішнє життя кількох родин, що зазвичай залишається прихованим за затемненими вікнами та правилами пристойності. Уже цього було б достатньо для доброго кіно. Проте Озон іде далі і вплітає таємниці родинного життя у світ літератури, простежуючи народження таланту, його розвиток, зіткнення зі світом та боротьбу з демонічним, яке з’являється майже одночасно з геніальним.

Фірмовою ознакою кращих робіт Озона є цікавий непередбачливий сюжет. «У будинку» розповідає історію викладача літератури, який лише в одному з учнів бачить ознаки справжнього таланту і допомагає йому писати розповідь про сім’ю свого однокласника. Проте, як ведеться за правилами класичної літератури, поступово сам твір опановує волю його авторів та героїв і втручання у життя чужої родини стає не лише літературним…

Фільм “У будинку” – це кінематографічний екстатичний трактат про літературу, помережаний гротескними анекдотами про сучасний живопис. Все це загорнуте у іронічне “паспорту” пристойної буржуазної родинності. У майже детективному і провокативному коктейлі фільму перемішані інгредієнти юнацької дружби, соціального розшарування, подружніх стосунків, проблеми творчості, нерівної любові, психологічної тиранії, сексуальних фантазій. Розповідаючи історію Озон бароково відволікається на розмови про легку філософію, літературу та музику і навіть кіно стає елементом його гри. При цьому зберігається традиційний для Озона позбавлений зайвого лаконічний і стрімкий монтаж та блискуча гра великих акторів Крістін Скотт Томас, Емануель Саньє та Фабріса Лукіні.

Тобто, як властиво кращим фільмам Озона – багато цікавих тем переплетені у лабіринті явного і прихованого, свідомого і підсвідомого. Маємо характерне для Озона приєднання до драми елементів саспенсу та інших жанрових видозмін. Пройти цим лабіринтом захоплююче та повчально водночас. Такий справжній ефект фільмів Франсуа Озона – розумного і талановитого французького режисера…