Літо неквапливо розпікає метушливу буденність, випаровуючи з неї марева легальних мрій та підсвідомих комплексів. Вони ранковим блакитно-сивим туманом зависають над нами, застилаючи невмолиме сонце і дозволяють нам побачити себе справжніх, позбавлених масок повсякденності. У таку пору відчуття набувають особливої терпкості, а внутрішні думки повільно шурхотять, немов сухий пісок.

У таку пору хочеться доторкнутись до непростих інтригуючих історій, заплетених, немов літнє павутиння, у смородинові кущі складними мушлями прихованих надій. Хочеться загадки і сплутані пазли відповідей, хочеться історії, які здаються нереальними. Хочеться тонізуючих почуттів, нехай навіть від споглядання прекрасного пейзажу або ж тіла. А ще краще – коли вдасться прочитати історію, яка вихопить спогад про це літо і покладе у комірку пам’яті на тривале збереження. Щоб колись, в передостанні миті, впізнати це літо на реверсній стороні автопортрету…

Спочатку була книга. Просякнута літньою спекою півдня та запахом прекрасного жіночого тіла. Книга мала магнетичний ефект, з’їдала час, призначений на родину, роботу та пляжі. Книга вимагала затіненої прохолоди саду тому що заплутувала сюжетом і провокувала приховані бажання. Була написана вузіальною мовою, її персонажів легко можна було уявити, а про її героїню просто хотілося мріяти.

Потім з’явився фільм. Він не міг не з’явитися, адже настільки реалістичні фантазії автора та його читачів просто зобов’язані були матеріалізуватися. У цьому фільмі повинна була візуалізуватися мрія чоловіків – збудливо п’янка жінка з повітряною літньою ходою у короткому платті.

Відтоді пройшло чимало років, але ніщо не похитнуло стійкого ефекту ані від книги, ані від фільму. Без компромісів і без комплексів – один з кращих літературних детективів, одна з кращих детективних кінодрам.

Екранізація однойменного роману видатного письменника Себастьяна Жапрізо була здійснена відомим французьким режисером Жаном Бекером і одразу стала класикою. А акторка Ізабель Аджані- прекрасна немов грецька німфа – отримала черговий тріумф.

Ті хто люблять романи Жапрізо, зрозуміють, що переповідати їхні сюжети – марна і непотрібна справа. Втім, вони погодяться, що його детективи – це література найвищої проби, недосяжна навіть для таких визнаних майстрів цього жанру як Конан Дойль, Агата Крісті чи Жорж Сіменон.

Фільм “Вбивче літо” сміливо виходить за рамки традиційного детективу, переростаючи у складну драму міжособистісних стосунків та лабораторію підсвідомості, фатальний герць долі і забуття, помсти і милосердя. Більше того, незважаючи на психологічну глибину, не буде перебільшенням означити його як еротичну драму, що додає окремого виміру сприйняттю.

Успіх фільму особливо прикметний якщо врахувати особливість мови Себастьяна Жапрізо. Дійсно, його часто екранізовували, але у більшості випадків режисери терпіли невдачі. Мова Жапрізо дуже психологічна, а сюжет виплітається в-основному через лінії внутрішніх мотивацій героїв. Тож для кінорежисури передати найтонші нюанси характерів та поведінки – вкрай складне завдання.

Жану Бекеру вдалося створити гарячий, немов спекотне літо, фільм. Вдалося вдихнути у нього ледь стримуваний еротизм і переконливу силу моралі. Якраз те що потрібно для нашого літа. Кожного літа нашого життя…

Олег Яськів

Jean Becker, L’Été meurtrier, 1983

детектив, Жан Бекер, Ізабель Аджані, Себастьян Жапрізо, французьке кіно