Парадоксально, як з розвитком стандартів матеріального життя, технічних можливостей спілкування, щораз більшої відкритості світу, поступово розмиваються традиційні критерії того, ким є людина. Зникає справжнє спілкування, безкорислива дружба, чисте непрагматичне кохання. Переконаний, що кожен це відчуває, але можливо, не кожен здатен опиратися цій трансформації наодинці. Хоча, можливо, цього, ідеалізованого стану, й не було ніколи, але принаймні, можна було жити в такій ілюзії. А зараз навіть ілюзії зникають…

Опиратися цим руйнівним процесам допомагає мистецтво. Цей безмірний простір ілюзій, який і сформував Людину, здатен діяти не лише як неефективне наркотичне знеболювальне віртуальної кінематографічної реальності, але й справді лікувальні дози відповідей на головні запитання.

Фільм “Я так давно тебе люблю” відомого французького режисера і письменника Філіпа Клоделя дуже інтимний не у звичному сенсі, а в тому, що кожен сприйме цей фільм особливо близько, наодинці з власною совістю, замовчуючи неминучі внутрішні протиріччя. Фільм не стільки про кохання, як про Любов, яка включає і кохання, але й багато інших ознак справжньої людини. Він ніби зішкрябає з неї все зайве, недобре, суперечливе її природі і залишає найголовніше. У такій любові приховується також і інша справжність людини – часто самотньої, непочутої, покинутої.

Цей фільм, як сонати Шуберта, насичений геніальною простотою – коли без пафосу та віртуозності розкриваються прості речі, без яких життя не має сенсу. Перед нами неймовірно глибокий світ невисловленої любові та страждання, самотності та доброти.

Фільм розповідає пронизливу історію про повернення жінки у світ, про непрості сімейні стосунки, про пошуки розуміння і любові, про прийняття складних рішень і потребу у милосерді. Вражаючі акторські роботи Крістін Скотт Томас та Ельзи Зільберштейн перетворюють візуальний ряд фільму у зрухомлений живопис з іконічною прихованою скорботою. Ви станете співучасником життєвих драм, ви будете говорити з героями, заперечувати і погоджуватись. Тому що цей фільм не залишає шансу на байдужість.

Завдяки таким фільмам Європа відкривається нам іншою, значно людянішою. Мимоволі, коли оглядаєшся довкола себе, розумієш, що ми, українці, живемо у значно холоднішому суспільстві, де люди-корпускули віддалені один від одного, а численні традиційні свята та обряди лише приховують брак співчуття, терпимості та простоти.

Нагороди: 2 призи Берлінського кінофестивалю, приз Європейської кіноакадемії, приз за кращий фільм Британської кіноакадемії, 2 премії «Сезар»

Philippe Claudel, Il y a longtemps que je t’aime, 2008

Олег Яськів

драма, Ельза Зільберштейн, європейське кіно, Крістін Скотт Томас, Філіп Клодель, французьке кіно