Повільно, рік за роком, покоління за поколінням, ми віддаляємося від самих себе. Від митей, коли світ незворотньо змінився, від дитинства, коли світ починав відкриватися. Пам’ять розмиває сенс фактів, а повсякденні турботи позбавляють відчуття вічності.

Але наскільки б вільнодумними у думках ми не були, наскільки приземленими не виглядали у своїх справах, у кожного залишається місце для надії на диво. Це як місце для любові, для дружби, для співчуття. Це потенційність, яку схвильовано відчуваємо протягом життя. Ті форми емоційних переживань складають людину і належать до відчуттів, які неможливо верифікувати фізичними експериментами чи математичними теоріями.

Навіть найбільшим скептикам інколи хочеться чуда. Не виключено, що у передчутті чуда – не важливо, чи то стосується релігії, кохання, народження або порятунку – прихований сенс нашого життя.

Кінематограф час-від-часу намагався допомогти людині повернути втрачену глибину почуттів. Особливо складно доводилось, коли мова йшла про духовно-релігійні теми. Тому по-справжньому глибоких дотичних до релігії фільмів не так багато.

Легендарний фільм Ларса фон Трієра “Розтинаючи хвилі” став одним з великих успіхів людського генія. Він продовжив традицію північноєвропейського кіно, яка опиралась на протестантську етику для того щоб боротися за людину. Відтак, лінія Карла Дрейєра, Інгмара Бергмана отримала продовження у Ларсі фон Трієрі – надзвичайно талановитому, хоча й неспокійному режисері нашого часу.

Цей фільм розповідає приголомшливу і трагічну історію кохання, яка розвивалася у вкрай консервативній протестантській громаді з шотландської провінції. Історія дівчини, яка знайшла найкоротший шлях спілкування з Богом і наважилась розірвати пута міщанських і пуританських забобон. Усе це заради любові. Заради свободи.

Фільм, який атмосферно відтворив дух сімдесятих, одразу після прем’єри став символом кінематографічних дев’яностих, культовим серед бунтівливої молоді та подразником критичних роздумів для інтелігенції.

В історичній ретроспекції, “Розтинаючи хвилі” залишається одним з кращих фільмів на духовно-релігійну тематику, створених в історії кіно, незважаючи на складну і провокативну творчу біографію Ларса фон Трієра.

Фільм викликає катарсис. Стає дієвим інструментом операції на людській душі. Запам’ятовується на роки, маркуючи і захищаючи наше життя.

Дивіться. Зараз якраз час повернутися до себе…

Нагороди: Золота Пальмова гілка Канського кінофестивалю, Премії Європейської кіноакадемії, “Сезар”, “Гойя” за кращий фільм, Оскар за кращу акторку, приз ФІПРЕССІ (кінокритиків) за кращий фільм.

Олег Яськів

Lars von Trier, Breaking the waves, 1996