On 10 березня In есеї Like

Син нареченої (реж. Хуан Хосе Кампанелла, Аргентина, 2001)

Якогось погожого дня, наприклад при розминанні зими та весни, коли фарби ще сплять, а запахи уже пробиваються крізь хащі заставленої дрібницями пам’яті, ми, замість того щоб застигнути у блаженному спогляданні природи за вікном, пригадаємо перелік усіх тих дрібниць, які потрібно зробити. У тремтливому русі годинникової стрілки побачимо лише поспіх встигнути все – ніби й потрібне, але переважно марно-суєтливе – і з розчаруванням глянувши у дзеркало зрозуміємо, що часу більше немає. Що часу думати, переживати, виховувати, кохати майже немає… Що залишається лише час щоби встигати і наздоганяти, досягати і здобувати. Що є лише віртуальні соціальні мережі, несправжні телевізійні шоу, аферистичні мотиваційні тренінги, швидкий всезнаючий інтернет, нескінченні серіали і гори непрочитаних книг та непобачених фільмів.

Це наш з вами колективний портрет. А для багатьох і персональний. Проте незбагненний дар таємниці життя залишає кожному з нас шанс для того щоб в очманінні стрімкого життя встигнути зупинитися і повернутися. Віднайти причини жити по-іншому: помічаючи, співчуваючи, допомагаючи, кохаючи.

Фільм відомого аргентинського режисера Хуана Кампанелли “Син нареченої” немов рентгеном просвічує наші думки та переживання. Тому що він розуміє людину. Знає про її втому, щоденні клопоти, помилки і розчарування. Але також знає і про мрії, радощі, вчинки. Тому цей фільм заповнить думки кожного загальним і персональним змістом. Він одразу стане близьким, майже інтимним, і зрозумілим, якщо мати на увазі осмислення кіно.

Це історія чоловіка середніх років, який проживає ціннісну та життєву кризу: за прагненням зберегти ресторанний бізнес, йому катастрофічно бракує часу щоб зберегти сім’ю, досягнути взаєморозуміння з донькою, відповісти пристрастю новій молодій коханій, подбати про важко хвору матір та підтримати найвищу мрію батька. Бракує часу для книг і подорожей, довгого сну і вечорів з друзями. Буденні клопоти врешті підривають його здоров’я. Дивовижна поява старого друга змінює його життя. Історія здобуває нові виміри, розщеплюється на персональні рівні, серед яких пробивається надія.

Цей фільм став національним тріумфом, який вивів аргентинське кіно на рівень конкурентності з великими кінематографічними країнами. Режисер Хосе Кампанелла цим та наступним фільмом “Таємниця їхніх очей” здобув світове визнання, приніс своїй країні Оскара та інші високі нагороди та був запрошений до Голівуду.

Ви побачите справжнє кіно – з довершеною акторською грою, глибокими діалогами, тихою музикою. Дивовижно наскільки «легко», навіть з делікатними вкрапленнями гумору, поставлений цей фільм, з якою повагою до глядача, його уваги і часу він скроєний. Можливо, саме завдяки такій легкості ви відчуєте емоційний катарсис він його розміреного ритму і точкового проникнення у ваші персональні історії.

Фільм розкриває багатомірний світ любові: батьківської, синівської, дружньої, пристрасної. А ще – він про пам’ять. Не так про вчинки, як про переживання, про щасливі моменти, які окреслювали головні віхи життя. Про пам’ять, яку любимо і втрачаємо з кожним прожитим днем. Але … і про вчинки також. Про силу просити пробачення і приймати рішення, про мужність змінюватися і перезавантажувати життя.