Коли хмари пригасають найсвітліші надії, коли ранки не зустрічають радісним світлом, коли час виплітається смутком і тривогою, а життя – пульсує болем і втратами, що залишається нам, малим, перед безмежним світом і незбагненним Всевишнім?

Людина шукає іншу людину. Відшуковує у сторонньому ближнього. Відновлює дитячі уявлення про добро. Повертає казкову здатність віддавати. Людина нарешті усвідомлює, що вона – частина неподільного єдиного. І що вона також винна у нещастях, навіть якщо й не відає про них і не хотіла бути причетною.

Рятувати поранену душу та скривавлене тіло повинна культура. Вона, культура – насправді завжди це робила. Це одна з її справжніх місій. У важкі часи культура може дати людині більше, аніж золото та слава.

Джон Стейнбек – один з тих письменників, які завжди були поруч з людиною, сприймаючи її за таку, що постійно потребує допомоги. Нобелівську премію він отримав у першу чергу за величезний гуманізм та здатність бути поряд з тими, хто впав найнижче, кому довелося найважче. Усі хто читав його романи чи повісті, пам’ятають терапевтичну магію слова та вчинків героїв, ще довго відчувають хвилю доброти, яка переливається через сторінки.

“Про мишей та людей” – одна з найбільш характерних та сильних повістей видатного майстра. Не дивно, що до її екранізації чи театральної  адаптації неодноразово приступали. У цьому творі звучить надзвичайно жива мелодія краси людської душі і співчуття.

Фільм Гарі Сініза “Про мишей та людей” – кінематографічний шедевр, один з рідкісних еталонів вдалого перенесення літератури на екран. У таких фільмах навіть не хочеться виділяти яскравих сторін, тому що він рівносильний у всіх аспектах – і за акторською грою, за роботою оператора, музикою.

Америка епохи великої депресії, коли мільйони людей опинились у життєвій скруті і готові на все, щоб вижити та прогодувати свої родини, ідеальний простір для експериментів над людськими душами.

Потреба повернути собі здатність розуміти ближнього і допомагати йому – особливо загострюється у часи перемін, економічних чи воєнних катаклізмів. Цього ми сповна маємо у своїй країні.

Фільм, як і книга про те, що бути добрим складніше, ніж бути розумним, що дружба – велике випробування, а справжнє співчуття – чеснота обраних.

Фільм не може залишити байдужим. Діалоги, життєві ситуації, акторські образи здатні відродити у кожному ще більше того, за що ми так любимо життя і ближнього.

Ми, котрі так оголили душі за останні роки, котрі демонструємо сліпому світові такі дива людської гідності – хіба не почуємо, хіба не зрозуміємо, хіба не відгукнемося на цей фільм?

Ми станемо ще кращими і ще сильнішими! Приходьте…

Олег Яськів

Gary Sinise, Of mice and men, 1992

30 січня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8