On 1 січня In есеї Like

Лурд (режисер Джесіка Гауснер, Австрія-Франція-Німеччина, 2009)

Дні на міждоріжжям поміж світськими новорічними святкуванням і релігійними різдвяними нагадують контрастний душ, який тонізує нашу духовну структуру. Після неминучої, але дещо абсурдної у нашій геополітичній ситуації новорічної радості, ми знову шукаємо тиші щоб нарешті поговорити з Богом. І ніхто тієї розмови не повинен чути. Таку тишу, наповнену лише думками та сумнівами і хіба що музикою Баха, створює фільм австрійської режисерки Джесіки Гауснер.

Фільм “Лурд” – еталонний зразок сучасного європейського кіно. Він ніби колективний портрет сучасного європейця: ввічливий, стриманий, позбавлений зайвого, безпристрасний. Автор, спочатку немов справжній критичний реаліст далекого дев’ятнадцятого сторіччя безпристрасно зображає дійсність під найкращими ракурсами, а потім, замість звично моралізувати, вже як майстер новітнього реалізму мовчки відходить в сторону, залишаючи інтерпретацію та моральні висновки за глядачем. Незначні нюанси, але ефект відмінності просто разючий.

Тільки коли сам переживеш цю історію, коли сам залишишся перед поставленими запитаннями, нервово оглядаючись за відповідями і не знаходячи нікого, тільки тоді розумієш, настільки серйозна ця тема для режисера. І наскільки серйозна ця проблема для сучасної людини. Наскільки саме від тебе залежить душа світу та майбутнє Європи.

Історія, розказана у фільмі, проста. Це навіть не історія, а незавершений фрагмент з відкритим фіналом. Звісно, все відбувається у Лурді – одній зі християнських святинь Європи, куди в надії на зцілення їдуть тисячі важко хворих людей. Звісно, ми бачимо як фасадну театральність, так і залаштункову неоднозначність цієї християнської інституції. Але поступово з розвитком сюжету постають надзвичайно важливі питання: «Чи люди насправді готові прийняти чудо?», «Що для людини насправді є чудом?».

Проте не тільки це хвилює режисера. А людина. Людина позбавлена можливостей повноцінної свободи, людина, якій залишилась єдина надія на чудо, або ж така, яка вже такої надії не має, а залишає лише тиху любов до світу. Людина у всьому розмаїтті мотивацій, прихованих бажань, мужності чи смирення.

Зрештою, у такому дзеркалі кожен побачить не лише ближнього, але спочатку себе. А що потрібно у дні перед Різдвом? Тиша, спокій і фільм, які ставить багато важливих запитань.