Влітку, коли розум просить відпочинку, коли тіло втомлено відмовляє у суєтності, оголюються нерви почуттів. Загострюється бажання народження любові: чи то посилення давно вже рідної, чи відродження втраченої, чи віднайдення очікуваної. Неважливо, що робить розум, де знаходиться тіло – душа просить занурення у світ іншої структури, інших переживань.

У пошуках слідів цих відчуттів ми звертаємося до культури як до невичерпної і нескінченної бібліотеки, в якій завжди знайдемо вихід або ж бодай підказку.

Видатний німецький режисер Фолькер Шльондорф, майстер епічних соціально загострених драм, наважується на сміливий експеримент – перенести на екран прозу геніального майстра психологічної літератури Марселя Пруста. Свою епопею “У пошуках втраченого часу” письменник писав 15 років, залишивши людству багатотомний твір, який бажано мати в кожній пристойній домашній бібліотеці, але прочитати цілком майже нереально.

Шльондорф першим підступився до прози Пруста і виділив лише одну лінію взаємостосунків героїв – кохання аристократа Свана до світської куртизанки Одетти. Усвідомлюючи складність задуму, до створення фільму було залучено найкращі сили тогочасного кінематографу: це і геніальний оператор Свен Ньюквіст (постійний співавтор Бергмана), чудовий сценарист Жан-Клод Кар’єр (постійний співавтор Бунюеля), видатний театральний режисер Пітер Брук і прекрасний акторський ансамбль з Джеремі Айронса, Алена Делона, Фанні Ардан та Орнелли Мутті. Кожен з них привніс у фільм свою грань краси і тому “Любов Свана” став чи не еталонним фільмом про “любов у декораціях”, в якому головним стає психологізм, естетизм та повага до слова.

Фільм розгортає широкий простір для роздумів, оголює приховані нерви людських стосунків, провокує глядача на дискусії та рефлексії. Скріплює вертикаль часу вічними проблемами і переживаннями, і тим самим стає поряд з сучасною людиною. Зрештою, саме таку здатність мистецтва ми і називаємо класичною: бути спільним горизонтом для людини мислячої, чутливої та чуттєвої.

Я вже не говорю про прекрасні костюми та декорації і розчинену в них красу жіночого тіла. Фільм приносить не лише інтелектуальну, але й візуальну, ба навіть еротичну насолоду. Гра акторів довершена, Орнелла Мутті паморочить голову, Айронс – бездоганно загадковий і романтичний, а Ален Делон розширяє межі свого таланту.

Олег Яськів

Джеремі Айронс, кіно Німеччини, Фолькер Шльондорф