Здавалось би, достатньо освічені, збагачені подорожами та міжнаціональними обмінами, ми знаємо усі відповіді і маємо необмежний вибір дій. Проте немов зачаровані, ми продовжуємо блукати у лабіринті філософських ідей та моральних імперативів. Знову і знову повертаємося до минулого, відшуковуючи відповіді на сьогодення. Щодня, з молитвою чи філософськими роздумами, здобуваємо нове розуміння релігії та універсальності розуму.

Фільм “Агора” відкриває простір для розмови про еволюцію духовності, демаркує кордони між античною філософією та раннім християнством, підносить жінку та повертає повагу до вченості.

Карколомний розвиток людської толерантності обумовив певну логіку того, що фільм про нетолерантність був створений в Іспанії. Свого часу ця країна була уособленням релігійного фанатизму, традиціоналізму і відсталості. Проте часи змінюються і сьогодні образ Іспанії дещо інший.

Тепер, коли говоримо про цю країну, то думаємо не про фашизм Франко середини сторіччя чи одностатеві шлюби при його закінченні. Освічена людина має на увазі не лише кориду, фламенко, хамон, херес чи el classico, а передусім кіно. І ще поезію. Або одне і друге разом. Бо в Іспанії ці дві грані мистецтва органічно переплетені.

Проте навіть в іспанському кіно – уже традиційно сильному – час змінює титульні обличчя. І на зміну академічному Хуліо Медему, поетичному Карлосу Саурі та епатажному Педро Альмодовару приходять нові імена. Алєхандро Аменабар – головний режисер Іспанії нового часу. І, мабуть, через це йому – хоч і витонченому майстру, але у сфері розважального кіно («Дисертація», «Інші»), іспанцю, але бунтівнику та нонконформісту («Внутрішнє море») – доручили один з наймасштабніших європейських кінопроектів – епічний фільм про період інтелектуального та морального протистояння освіченого поганства і «темного» християнства.

Історія кіно знає небагато успішних спроб відобразити зворотній бік історії християнства. Безумовно, «Агора» – найкраща серед них. Але було б спрощенням розуміти фільм Аменабара як емоційне суб’єктивне ставлення до темних сторінок християнства. Здається, що фільм про інше – про Людину мислячу. Особливий гімн до радості від пізнання, прославлення людського братерства у значно ширшому розумінні. Тобто, про почуття, дещо притуплені в сьогоднішні дні.

Водночас, загострення уваги на духовному в людині дозволяє кожному повернути собі втрачений світ, який колись намалювала дитяча уява – світлий, нескінчений, наповнений таємницями та дивовижами, розумними та добрими людьми, далекими та незвіданими шляхами.

А ми, у Кіноклубі, продовжуємо шукати те нематеріальне, яке поєднує нас нерозривними зв’язками і примушує повертатись сюди щотижня, набираючи його у кишені, щоб потім роздавати своїм недовірливим друзям…

Олег Яськів

Agora, Alejandro Amenábar, 2009

"Агора", Аменабар, іспанське кіно, Рейчел Вайз