Осінь – найкраща пора для роздумів про найголовніше. Навіть якщо вона така прекрасно жовто-гаряча, з ранковою та вечірньою прохолодою, як зараз, людина мимоволі, за якимось внутрішнім часописом, призупиняється і прислухається. Хоче почути не лише дзвони прийдешньої долі, але й голос совісті, мелодії прожитого життя та розчути серед них биття власного – ще живого серця.
Фільм “Тихе серце” випромінює особливе – північне світло. Це світло прохолодне, позбавлене різких кольорів, але бездоганно гармонізоване з природою. Воно, як скандинавський джаз, витягує душу на відверту розмову – з Богом, світом, собою. Ця розмова буде непроста, адже йдеться про найважливіші людські цінності – життя та любов, але вона буде прекрасна і незабутня.
Але Білле Аугуст, видатний данський режисер, не йде звиклим шляхом комерційного кіно, де проблеми спрощуються та схематизуються на користь атракційності та доступності. Він – достойний продовжувач традицій не лише національного кінематографу, але й загалом скандинавського кінематографічного почерку. Його фільми з’єднують творчість Карла Дрейєра та Інгмара Бергмана мостами у нове сторіччя, зберігаючи таку ж глибину та фундаментальність. Навіть Ларс фон Трієр – цей геніальний enfant terrible – шанобливо поступиться дорогою перед Аугустом, оскільки саме останній має здатність надавати людським проблемам планетарного значення.
У “Тихому серці” такою темою стає право людини на добровільне прощання з життям. Але фільм значно ширший і подає нам дуже чесну картину стосунків та проблем сучасної європейської родини та соціуму. З нещирістю та байдужістю, прагматизмом та цинізмом, егоїзмом та душевним очерствінням.
Прекрасний інтелігентний фільм, в якому всі ці теми, як і інші – молодість, кохання – подані надзвичайно делікатно, обігруючи назву, “тихо”. Так щоб глядач сам усе зрозумів, щоб сам прийняв рішення для себе, сам повернувся обличчям до близьких, знову пробачив і знову полюбив…
Ви на це здатні. Я переконаний…
Олег Яськів
Stille hjerte, Bille August, 2014
Like
Telegram