Осінні дні бувають такими прекрасно тихими, що про них неможливо говорити прозою. Хочеться обрамлювати їх музикою, віршами, красивими фігурами, наповнювати добрими фільмами, тобто всім, що може підсилити цей небесний настрій, який опускається на наші плечі переважно рідко і завжди несподівано.

Фільм “Діти природи” відомого французького режисера Жана Беккера стане для багатьох з вас таким же несподіваним яскравим враженням, що й гарний настрій посеред загалом безрадісної української політичної осені.

Це душевне, тепле і людяне кіно про дружбу та справжні цінності. По-французьки вишуканий, насичений фарбами природи та смаком вина, бездоганно відтворюючи естетику, моду та дух Франції після Першої світової війни, фільм розповідає історії дружби бідних, але вільних людей та їхніх сімей, з різними долями і характерами на тлі загалом нелегких обставин життя.

Вже сама розповідь, яка подана як спогади про дитинство старенької вже жінки, налаштовує на ностальгійний настрій, огортає комфортом та викликає власні спогади та відчуття. Герої фільму, глибоко прописані сценаристом та видатним письменником Себастьяном Жапрізо, виявляють дивовижну жагу до справжнього життя і ніби переконують нас, що головне – не труднощі, а здатність бачити поміж ними радість.

Якась дивовижна гармонія об’єднує головні складові цього фільму – і музика, і камера, і актори (навіть відомий в минулому футболіст Ерік Кантона) – все на місці і доповнює єдину композицію фільму. Можливо, це французькі пейзажі винні чи особливе світло, яким наповнений фільм…

Цей фільм справді підіймає. Над буденністю щоденних дій, над фальшем людських стосунків, над можливостями обманювати та залишатись байдужим. А ще цей фільм з післясмаком – виноградно-сирним, сонячно-вечірнім.

Маю надію, що рідко хибую у виборі фільму для наших зустрічей та обговорень, бо завжди думаю про вас. Але особливо цікаво показувати вам саме таке кіно, тому що я впевений у його терапевтичній дії на ваш настрій та душу.

Таких фільмів як “Діти природи” не може бути багато, вони як той осінній настрій, несподіваний та рідкісний, що так гарно описувала наша Ліна Костенко та їхні імпресіоністи…

Більше нічого не скажу. Самі все побачите і відчуєте…

Олег Яськів

Les enfants du marais, Jean Becker, 1999

Жан Беккер, кіно Франції