Хіба можна не любити Роберта де Ніро? Складно заперечити. Безумовно, Роберт де Ніро – один з кращих і, головне, улюблених акторів сучасності. А от на запитання «Хіба можна не любити Мартіна Скорсезе?» не всі дадуть ствердну відповідь, бо цей великий кінорежисер пройшов дуже нерівний творчий шлях.

Однак точкою безумовного накладання успіхів обох став фільм «Скажений бик».

Ця стрічка стала знаковою для обох американських італійців, та ще й найближчих друзів. У ній кожен досягнув своєї вершини. Цією стрічкою один друг – Роберт де Ніро – врятував життя іншому – Мартіну Скорсезе – витягнувши того з петлі наркотиків. Цією стрічкою був нарешті встановлений стандарт біографічних фільмів, який мало кому вдалося відтоді досягти.

Жорстка життєва драматургія Джейка Ла Мотти (до речі, ще живого на час створення фільму), відомого американського боксера, яка покладена в основу фільму, стала вдячним матеріалом, з якого режисер і актор вибудували епічну історію про боротьбу в людині піднесеного та ницого, шаленства внутрішнього зла та благосні надії, сліпоти жорстокості і прозріння каяття. В епіцентрі драматургії фільму – доля непростої людини у складному світі, де мало світла і добра. Життя людини – як корида з власною пристрастю, з прихованим шаленством, зі спокусами світу. Шлях боксера до спортивної вершини поданий як противага до опускання у безодню моральної руйнації.

Чи не вперше в історії кіно образ героя – не цілком позитивний, а героїчне у фільмі приховане не лише у стійкості боксера на ринзі, але й у співжитті з шаленим боксером поза рингом.

Бездоганне стилістичне – наближене до документальної природи – вирішення фільму, контрастне чорно-біле зображення, яке подавлює нечасте кольорове втручання, стримана, але прониклива і образка музика, складають суворий контрапункт фільму. А геніальна гра акторів – і не лише Роберта де Ніро, але й Джо Пеші – довершила канонізацію фільму до кінематографічного Олімпу.

Після «Скаженого бика» такі фільми про бокс як «Роккі» виглядають дитячою,  нехай і дорогою, самодіяльністю. Хоча фільм Скорсезе не стільки про бокс, скільки про такі філософські поняття як Людина, Характер, Любов, Ненависть.

Нам, українцям, як мало кому близька тема боксу, бо дає нації надію на успіх. Однак «Скажений бик» – значно ширше полотно, яке майже не накладається на улюблені нами імена.

Це ідеальне кінематографічне втілення  “крові та піску”, які метафорично, але майже обов’язково оточують кожного. Де б він не жив, ким би не був, скільки б себе не обманював…

Це один з класичних фільмів, обов’язкових до перегляду «на всі часи». Фільм отримав багато заслужених нагород, але не головну. Хоча став найкращим аргументом для головного Оскара режисерові Скорсезе, який, за незбагненною логікою, так чомусь йому і не дістався.

Олег Яськів

Martin Scorsese, Raging Bull, 1980

кіно США, Мартін Скорсезе, Роберт де Ніро