Цей фільм не може не сподобатися. Це один з рідкісних прикладів у кіно, коли незалежно від сюжету фільм вже самою своєю природою западає у душу глядача та живе у ній довгим життям. Перегляд такого фільму – це не просто діалог глядача та авторів, а розмова двох сторін людської душі. Туди, куди не може «дотягнутися» мова чи логіка, проникає душа фільму.

А те, що добрий фільм має душу, можна переконатись переглянувши чудовий фільм Габріеле Сальватореса «Я не боюся».

Фільм італійського режисера повертає нам настрій дитинства, хоча змістовно робить ще дорослішими. Без жодної дидактики, мелодраматизму, моралістики – лише чистою природою кіно, силою мистецтва змушує серце здригатися, згадати про головні почуття, які повільно висихають під мутною плівкою марноти.

Моторошна кримінальна історія, покладена в його основу, слугує лише тлом для оголення душі людини, емоційним простором для боротьби між добром та злом. Тому недаремно головним героєм фільму та книги, по якій він поставлений за романом відомого сучасного письменника Нікколо Аманніті, є хлопчик, який тільки починає відкривати світ: жорстокий, несправедливий і водночас прекрасний та привабливий. Від того що побачить у світі хлопець, залежить те якою людиною він виросте, залежить на чиї шальки буде покладена ще одна людська душа: добра чи зла. Фільм, як і книга, розповідає про сміливість і дружбу, жорстокість і любов. Про те як стають (або не стають) справжніми чоловіками, друзями. У кінематографі такі поняття рідко зустрічаються в одному творі та ще й майстерно передані. За силою сприйняття, правдою людських переживань даний фільм наближається до кращих творів великого письменника і Справжнього чоловіка Ернеста Гемінгвея.

Без перебільшення, фільм слід вважати обов’язковим для перегляду тим, хто хоче бачити більше, відчувати сильніше, стати кращим.

Доповнюють емоційну силу фільму чудова операторська робота Італо Петріччьоне та вражаюча музика Еззіо Боссо.

Гарячий, розпечений від емоцій фільм може стати рятівним напоєм, здатним вгамувати спрагу не лише втомленого розуму, але й розмореної душі…

Gabriele Salvatores, Io non ho paura, 2003

Олег Яськів

Амманіті, кіно Італії, Сальваторес