Споглядаючи «комедію людського життя», читаючи численні «історії успіхів» та гортаючи книги, які навчають як бути успішним та щасливим, відчуваєш ірреальність цього дуже прямолінійного простору. Маєш відчуття ніби, простуючи широкою автострадою з численними вказівниками, все ж таки збився зі шляху.

У наш час, та й зрештою, завжди, відколи людина почала усвідомлювати себе людиною, місією культури і завданням кожного було віднайти власний, найкоротший шлях до Бога (чи то внутрішньої гармонії). При цьому парадоксально, але найважливіше завжди пам’ятати, що крім твого особистого щастя у житті є речі важливіші! Це головне, що я часто повторюю близьким та дорогим мені людям. Це головне, що було у творчості великого російського режисера Андрєя Тарковского та багатьох інших митців, які буквально поклали свої життя на вівтар гуманізму задля порятунку людини.

Говорячи про фільми Тарковського хочеться сказати, що «такі фільми зараз не знімають». У цій фразі буде багато необ’єктивності (бо і зараз з’являється чимало талановитих робіт), але десь глибоко буде прихована і правда. Адже змінився час. Час, який у кінематографі протікає особливо, нелінійно. Змінюється і ставлення до кіно. Незмінний поступ технічного прогресу у кіно загрожує самій його природі, яка назагал особливо не залежить від технічної його складової.

Андрєй Тарковській належить до тих режисерів, які ставились до кіно як до таїнства та священнодійства, а самі були його самовідданими жерцями. Такі люди готові не лише пожертвувати власним спокоєм та навіть життям заради високих цілей духовності і гуманізму, вони втягують людину у складний, болісний діалог заради порятунку її душі.

«Ностальгія» – один з кращих фільмів великого режисера. Знятий на духовному перетині європейської та російської культур у складний для режисера період, коли відбувалася втрата його зв’язку з батьківщиною, фільм став один з найвеличніших екранних відображень любові до землі, народу, Бога, екзистенційним маніфестом цілого покоління інтелігентів. А з погляду історії кіно, таким, до якого обов’язково потрібно прийти кожному. А ще краще звірятися з ним у кожний інший період свого життя.

Відчуваю, що у нашому Кіноклубі ми підійшли до «Ностальгії» у всеозброєнні любові до кіно, людей та світу. Після непростих, некомфортних та часом гидких передвиборних місяців в Україні, просто необхідно відмити тіло та очистити душу. Щоб знову повірити у людину, щоб знову полюбити ближнього. Щоб не збитися на широкому, добре освітленому шляху, але переповненому хибними вказівниками та несправжніми мандрівниками…

Приходьте, повертайтесь…

Нагороди:3 нагороди Канського кінофестивалю: за режисуру, приз ФІПРЕССІ та екуменічного журі.

Олег Яськів

1983, кіно СРСР, Олег Янковський, Тарковський