«Баррі Ліндон» – 10-й повнометражний фільм уродженця Нью-Йорка і жителя дощової Англії Стенлі Кубрика. Людини, яка стала легендою ще за життя, і практично кожен фільм якого ставав жанровим еталоном. У розквіт кар’єри Кубрика хтось помітив, що заговорити про нього в Голлівуді було все одно, що заговорити про Ісуса Христа – настільки незаперечним був його авторитет і настільки недосяжний він був для інших.
Затвірник у житті, перфекціоніст по натурі він до кожного свого проекту підходив з особливою ретельністю, а до творчої групи з надзвичайною вимогливістю. Але найбільше він, здається, був вимогливим до самого себе. Особливу слабкість режисер відчував до екранізацій нетривіальних літературних творів. «Баррі Ліндон» – твір класика англійської літератури XIX століття Вільяма Теккерея, дія якого відбувається у XVIII столітті, а героєм є бідний ірландський юнак на ім’я Редманн Баррі, змушений бігти від правосуддя після вбивства на дуелі офіцера королівської армії. Фільм є його життєписом, а історія, розказана у фільмі, не вражає своєю незвичністю і при всій своїй подієвій насиченості особливо не виділяється на тлі інших подібних історій. Химерні і довгі барокові назви, високопарні розмови, надто зарум’янені і жіночні чоловіки, пишні жіночі вбрання, багаті ритуали і церемонії – епоха бароко у своїй неспішності і похмуро-блідій красі буквально оживає на екрані.
Трохи парадоксально, та для ідеального зображення цієї епохи (а фахівці майже одностайно визнають «Баррі Ліндона» кращим фільмом про XVIII століття) знадобився Стенлі Кубрик зі своєю відстороненою манерою режисури, нальотом мізантропії і гомоеротичними нотками у поведінці своїх героїв (жінка-головний герой – вкрай рідкісне явище для кіно Кубрика). Дуже доречною виявилася і притаманна постановнику неспішність розвитку дії. Час, як і персонажі, нікуди особливо не поспішає, що в шаленому темпі XXI століття здається неймовірним.
Справжнім подвигом здається та скрупульозність і ретельність, з якою режисер відтворив на екрані епоху. Маститі історики і культурологи насилу знайшли у фільмі кілька незначних помарок. І все. Ніяких ляпів і нестикувань, яких в більшості історичних фільмів часом знаходять десятками а то й сотнями. «Баррі Ліндон» якраз з тих фільмів, які не беруть ефектністю чи епатажем, проте підкуповують високим професіоналізмом творців.
Для створення візуального світу свого фільму Кубрик звернувся до англійського живопису того періоду, причому настільки вдало, що в окремих стоп-кадрах можна побачити алюзії на безліч картин визнаних майстрів. Сам же візуальний ряд картини, можливо, один із наймальовничніших (в найширшому значенні цього слова) в історії кінематографу. При перегляді фільму інколи виникає мимовільне бажання натиснути на паузу, забути всі хитросплетіння сюжету і просто милуватися картинкою. Втім, сильно покривимо душею, якщо сказати, що уся творча енергія режисера перейшла в візуальний ряд.
«Баррі Ліндон» – це міні-дисертація на тему життя вищих щаблів суспільства епохи в Пруссії та Англії, досліджена на прикладі життя бідного і наївного ірландського хлопця, що потрапив у її жорна. Відсторонена манера режисури дає змогу глядачеві тверезим поглядом оцінити усі метаморфози, що відбуваються з героєм. Тут є принципова відмінність від літературного першоджерела. У творі Теккерея розповідь велася від першої особи, а в фільмі з’являється закадровий голос, який безпристрасно (інколи з легкою іронією) коментує перипетії сюжету. Стенлі при усій своїй любові до екранізацій завжди досить вільно підходив до трактування отриманого матеріалу, а часом вивертаючи навиворіт задум книги, через що часто критикувався. У першу чергу, з боку самих письменників та їх прихильників.
З суто технічної сторони фільм цікавий, передусім, своєю унікальною технікою зйомки виключно при натуральному освітленні і свічках. Техніки, з допомогою якої можна було б відзняти подібні сцени, не існувало, але тут на допомогу Кубрику прийшли хлопці з НАСА, теплі відносини з якими склалися ще під час зйомок «Космічної одіссеї». Саме вони люб’язно надали Стенлі унікальні лінзи, за допомогою яких вчені досліджували космічні простори. В такому, здавалося б, цікавому, але все ж досить незначному факті проявляється сутність Кубрика-творця. Він не був готовий просто визнати наявні рамки, не зробивши спробу вирватися за їх оточення. Допомогу і натхнення він шукав, часом, в тих сферах діяльності людини, які не вважалися спорідненими кінематографу. Джон Олкотт, який раніше працював із режисером в «Механічному апельсині» і трохи пізніше використав свої навички при зйомках «Сяйва», знайшов практично ідеальне розуміння з Кубриком щодо використання технологічних ноу-хау і реалізації режисерського задуму, що стало наслідком бездоганної, на межі з геніальністю, операторської роботи.
Особливої згадки у фільмі вартує оригінальна мова персонажів. Герої говорять саме так, як говорили в XVIII столітті. Ніякого осучаснення на догоду ледачому глядачеві, ніяких упрощень в обхід історизму. Все серйозно і ґрунтовно. Тому дивитися «Ліндона» в дубляжі це блюзнірство, і після цього ще виразніше розумієш заповіти Кубрика з приводу того, щоб дивитися його фільми виключно в оригіналі з субтитрами.
Музична складова ідеально вписується в концепцію фільму. Пристрасть режисера до використання класичної музики в «Баррі Ліндоні» виявилася дуже доречною. Мелодії Баха, Генделя, Моцарта, Шуберта, Вівальді разом з військовими маршами того часу під керівництвом Леонарда Розенмана грають в ключових моментах фільму, доводячи до абсолюту автентичність всього, що відбувається на екрані.
Втім, не можна сказати, що при всій довершеності «Баррі Ліндона» чекала легка доля. При досить непоганих касових зборах фільм чекала досить суперечлива критика. Навіть 7 номінацій на «Оскар» для Кубрика, який мав дуже складні відносини з академіками, не виправили, в цілому, стриманого ставлення до фільму в рік випуску. І тільки час поступово розставив все на свої місця. Це зараз «Баррі Ліндон» незаперечна класика, практично бездоганна костюмована драма і кращий фільм-уособлення епохи. Картина, до якої, крім хронометражу і начебто відстороненої режисури, розумних претензії пред’явити дуже важко. З якого боку не глянь: усе бездоганно. Те, що «Ліндон» в силу багатьох причин, один із відносно невідомих широкому колу фільмів Кубрика, жодним чином не дає права віднести його до числа невдач містера Стенлі. Та й чи були вони взагалі – ще велике питання.
Баррі Ліндон, режисер Стенлі Кубрик, 1975, Великобританія (Barry Lyndon, Stanley Kubrick)
Тарас Сасс
Telegram