У Нідерландах простір дивовижно широкий. Ніби й немає найбільшої у Європі концентрації міст. Це країна, де велика культура і традиція роблять значно більше для її образу, ніж територія чи пейзаж.

Кінематографічний портрет Йоса Стеллінга вирізьблений віковими штрихами нідерландського колективного культурного генія. Відтак, його фільми – страви для справжніх гурманів мистецтва. Вони різні, але всі позначені самобутнім стилем та особливим настроєм, справжнім реалізмом та неповторним еротизмом.

Найвідоміший з голландського – живопис – скупий на емоції. У ньому майже відсутнє кохання, а лише досконала гра світла, гармонія предметів та всесвіти облич. Стеллінгу, схоже, що тісно у естетичних координатах великої традиції. Тому своїми фільмами він намагається прописати фламандську душу у нових вимірах.

У результаті маємо дивовижну нідерландську школу сучасного кіно, створену Йосом Стеллінгом – пронизливо холодну і карколомно глибоку водночас.

Один з найголовніших фільмів Стеллінга «Стрілочник» – це своєрідна елегія самотності, яку режисер, за відсутності традиції національної музики та літератури, творить засобами кіно. Хтось прочитає його як танго кохання, хтось – як пошуки справжності у людині, але новаторство і чесність фільму безсумнівні.

Як і цей, усі інші фільми Стеллінга про кохання і самотність. Вони осінні, як теперішня погода за вікном і близькі, як теплий плед і горнятко чаю. Вони зрозумілі кожному, хто дивиться крізь мокру шибу на смутний невиразний пейзаж, який затримався між осінню та зимою. Вони близькі, тому що кожному з нас знайома надія і тривога, з якою вдивляємося у цей пейзаж, намагаючись віднайти знайому чи ще незнайому, але таку дорогу та єдину постать…

Олег Яськів

De wisselwachter, Jos Stelling, 1986

"Стрілочник", Йос Стеллінґ, нідерландське кіно