In кіноклуб Олега Яськіва

Заради моєї доньки (режисер Венсан Гаренк, Франція-Німеччина, 2016)

Немов листки на могутньому дереві життя, ми відчуваємо слабкість та непевність окремої людини. Вічність, в яку ми входимо у дитинстві, з її мріями та довірою, поступово перетворюється на багатораундовий поєдинок з каскадом небезпек та розчарувань, невдач та компромісів. Кожен з цих ударів прискорює зворотній відлік нашого часу. Щоби не втратити пам’ять про вічність, оце інтуїтивне відчуття Бога, ми формуємо систему цінностей і відчайдушно боремося за справедливість. Часто у цій боротьбі ми опиняємося одні, немов листок на зимовому дереві, який єдиний нагадує, що з весною має початися відродження. Але ще частіше ми відступаємо, мовчимо, пасуємо і віддаємося хаотичному вітру життя, яке намагається відірвати нас і віднести у небуття. Проте в історії писемній та усній, у легендах та піснях, залишаються лише ті, хто наважується відстоювати власну унікальність та бореться за принципи.

Французька драма режисера Венсана Гаренка «Заради моєї доньки» заснована на реальних подіях, що відбулися наприкінці минулого сторіччя. Фільм розповідає вражаючу історію багаторічної боротьби людини проти судової системи, проти байдужості оточуючих, проти заспокійливого ефекту часу. Це історія про справжнього батька, який вступив у, здавалось би, безнадійну боротьбу за справедливість, у якій дійшов до самого кінця. З часом його особиста боротьба за персональну правду стала справжнім іспитом цілій європейській системі правосуддя та й цінностей загалом, адже історія розпочиналася у ще розділеній кордонами Європі, а закінчилась вже в об’єднаному Євросоюзі.

У такому фільмі, де образи героїв концентрують на собі максимум уваги, дуже важливим є вибір акторів. І дует провідних акторів Франції та Німеччини – Даніеля Отея та Себастьяна Коха – прекрасно справився зі складним завданням. Для Отея це вже не перша роль, де він грає складних, переповнених драматизмом та зворушливим ліризмом героїв, які опиняються у складних моральних ситуаціях. А Коху навпаки переконливо вдаються не менш складні ролі суперечливих, але життєво реалістичних персонажів.

Цей фільм не залишить байдужим нікого. Адже він не лише про батьківські почуття. Мабуть, ще більш тремтливо відгукнеться на нього материнське серце. Але головне, що це історія про любов, яка не слабне, про пам’ять, яка не розчиняється, про честь, яка не продається. Про вічність, у якій залишаються найрідніші.

Стрімкий за динамікою фільм, що тримає у напруженні до останньої секунди, доводить, що реальні історії бувають не менш захопливими, ніж вигадані. Що життя – це розгорнута книга, яку просто потрібно хотіти та вміти читати. Що добре кіно – це дзеркало, в якому можна розгледіти самотню людину, яка потребує нашої допомоги…

Олег Яськів

04 лютого, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , ,