In кіноклуб Олега Яськіва

Дивовижна історія Бенджаміна Баттона (режисер Девід Фінчер, 2008, США)

Час, немов супутній вітер, відносить наші спогади, наші історії кохання, наші маленькі дитячі радості за обрій пам’яті. Немов кольорові повітряні змії або ж наївні дитячі кораблики вони безповоротно віддаляються на наших зволожених сумом очах. Що залишиться після людини у полишеному нею житті?  Адже матерія за невмолимим законом перетворення енергії змінить свої форми. Хіба що ідеї та почуття, що під тиском історії скупчуються десь за обрієм нашої реальності – у духовному світі, – продовжать виховувати інших людей, наповнювати чужі життя сенсами і так утверджувати метафору про вічне життя людської душі…

Наприкінці року ми ніби балансуємо на емоційному роздоріжжі Різдва. В чому майже немає сумнівів, так це в нашому вже-очікуванні різдвяних історій. Довгих історій, які якраз призначені для святкових вечорів. Отакою історією “під кінець року”, яка підсумовує річний цикл життя може стати фільм видатного американського режисера Девіда Фінчера “Дивовижна історія Бенджаміна Баттона”.

Стрічка ця є екранізацією однойменної новели відомого письменника, яскравого представника літератури “втраченого покоління” Френсіса Скотта Фіцджеральда. Проте цей фільм якраз той нечастий приклад коли екранізація значно перевершує літературну першооснову. Адже Фінчер – не менший майстер, ніж Фіцджеральд. Тож його фільм – насправді самостійний твір, який за масштабами далеко перевершує всього лиш коротку і стрімку новелу американського класика. Ці масштаби – не лише у хронометражі, але й у розширі мудрості, сенсо-збільшенні “маленької” людини, увазі до непомітних деталей, які насправді утворюють невід’ємні декорації нашого життя. Головне, що цей фільм став дзеркалом, у якому відобразилася моральна історія сучасної цивілізації.

Фільм скроєний за досконалими мовленнєвими та сценарними лекалами. Слова персонажів під дією гравітації діалогів осідають у порожні ще незаповнені соти нашого світоглядного ядра. Ними хочеться смакувати немов молодим медом чи стиглий виноградом, з них хочеться чавити оздоровлювальну олію ідей або ж п’янке радісне вино.

Це не просто вигадана історія якоїсь вигаданої людини. Це історія кожної реальної людини – яку вона проживає якщо не у реальності, то у мріях чи снах. Талант Фіцджеральда підштовхнув його до ідеї фантастичної біографії героя у зворотному порядку – від старості до народження – яка, втім, виявилась реальнішою за більшість вже прожитих і навіть ще не прожитих.

Історія білошкірого чоловіка, який народився старим дідом, виховувався темношкірою покоївкою, пройшов усі стадії мужніння, покохав та втратив прекрасну жінку, і помер немовлям, дозволяє виразити увесь екзистенційний відчай та психологічний біль від «розминання» з найближчими людьми, вирішальними зустрічами, найглибшими почуттями і на цьому контрасті підкреслили їхню важливість.

Фінчер кінематографічно підсилив ідею, наповнивши її новими персонажами та метафорами. У його версії знайшлося місце чи не для всіх приватних радостей та страждань, які випадає пережити людині від народження і аж до смерті.

“Дивовижна історія …” – це у першу чергу фільм про філософію кохання. Про його розвиток від весняного зацвітання, літнього розквітання, осіннього засихання і до зимового завмирання. Про неможливість зберегти кохання у вічності, про неможливість винести його поза тіло, яке підвладне часові.

Але це також фільм про філософію часу. Час проявляється у ньому як глобальний і локальний, як закономірний і випадковий. Фільм про те наскільки індивідуально кожен проживає та приймає свій час. А також і про інші, релятивістські його координати: “подіє-час” – коли кожна подія стає реальною лише у реальному часі, а випадково змінений час події, невипадково змінює саму подію, а, відтак, впливає на ціле життя.

«Дивовижна історія Бенджаміна Баттона» не лише калейдоскопічно пробігає проминулими епохами, але й до певної міри підсумовує і наше життя чи його роками відміряні фрагменти. Тому перегляд (навіть повторний) цього фільму наприкінці року лише посилює його художню силу.

«Стань тим ким хочеш. Часових обмежень немає» – ніби промовляє фільм кожним кадром. Ті ж слова ми радимо тим кого любимо і навіюємо собі у рідкісні хвилини самотності. Фільм Девіда Фінчера простягається понад кордонами, понад народами, понад політичними системами, понад релігіями. Він екуменічно освітлює любов’ю кожний феномен життя, який нам доведеться зустріти у своїх фізичних і смертних тілах.

Це буде гарне завершення нашого кінематографічного року. Наповненого прекрасними фільмами, обговореннями, зустрічами та приватними діалогами, які післямовою довго затухали затишними вечорами.

Приходьте за враженнями та підсумками…

Нагороди: 3 Оскари, 3 – Британської кіноакадемії BAFTA, 2 від Американських критиків: найкращому режисеру та за сценарій

Олег Яськів

24 грудня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , , , ,