In кіноклуб Олега Яськіва

Місце зустрічі (режисер Паоло Дженовезе, Італія, 2017)

З ранковою прохолодою вересня, коли закриваються вікна літніх мрій, насторожено повертається екзистенційна тривога і роздуми про наше місце у картині життя. Ми полишаємо ідеальності у розмальованих фантазією спогадах і напружено вглядаємося у майбутнє, вгадуючи контури примарного щастя, яке повсюдно рефлексійно бажають один одному засліплені правилами етикету і дистанційної благопристойності люди. Ким насправді стаємо ми, коли щораз глибше занурюємось у приватні потреби? Наскільки далеко людина здатна зайти заради марева особистого щастя? Наскільки широкими залишаються коридори нашої свободи після тисяч дрібних і великих залежностей від матеріального і соціального, які обплутують нас немов ліани у невблаганних джунглях? Так чи інакше, ці та інші запитання, якщо вже хвилюють нас, зводяться до головного: чи природа людини є доброю чи злою?

Після світового успіху свого фільму “Ідеальні незнайомці”, в якому дещо цинічно, але з добрим гумором була препарована сучасна сім’я, Паоло Дженовезе створює наступний фільм, яким намагається закріпити за собою репутацію серйозного майстра психологічного кіно. У цьому фільмі, який він назвав просто “Місце зустрічі”, він випробовує екзистенційним балансуванням саму лиш людину, практично позбавлену подружніх чи товариських противаг.

Сюжет цього фільму вже традиційно для режисера інтригує незвичністю та звичайністю водночас. За формою сценарію це майже казка про втілення мрій, які виконує для дев’ятьох випадкових і незнайомих між собою героїв загадковий чоловік. Звичайно, що умовами виконання цих бажань повинні стати вчинки, до яких жоден з них не міг бути морально готовим. Чи наважиться людина заради власного щастя піти супроти власної совісті – стає головною інтригою фільму.

У результаті, наскільки простим за формою побудований цей фільм, настільки складним за філософією він виявляється. Перед нами дев’ять екзистенційних історій звичних нам сучасників, які переплетені внутрішнім болем та моральними сум’яттями. Майже кожен глядач зможе уявити себе в якійсь з цих ролей. У такий спосіб фільм знову, як і попередній “Ідеальні незнайомці”, максимально зближує дистанцію з сучасною людиною, майже заглядаючи у її приватні секрети та рентгеніськи просвітлюючи приховані слабкості.

Паоло Дженовезе після “Ідеальних незнайомців” зумів не повторитися і навіть піти ще далі, створивши дуже сміливий за формою та метафоричний і провокативний за змістом фільм.

Саме таке кіно нам потрібно сьогодні, у перенасичений динамікою час, коли часу на роздуми практично не залишається…

Приходьте. У Кіноклубі ми зможемо подумати, разом, у колі однодумців.

Олег Яськів

03 вересня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, , , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *