In рецензії

Марсельська історія: Маріус (режисер Даніель Отей, Франція, 2013)

Літо має дивовижну здатність гратися з нашою пам’яттю. Воно чіпляється за спогади, сплітаючи нові візерунки переживань. Воно повертає нас до найкращих відчуттів у нових декораціях віку. Воно заливає темні плями буденності світлом потенційних історій та омріяних зустрічей. Воно сповільнює неспокійне тремтіння думок і нагадує про унікальність кожної людини, кожного почуття…

У такий час хочеться дивитись таке кіно, яке зводить воєдино далеку блакить неба, глибоку бірюзу моря, високі імлисті гори і ранковий спів пташки на дереві під вікном. Це зовсім непросто, у час глобального і технологічного кінематографу, творити інше, атмосферне, таке персональне кіно.

Великий французький актор Даніель Отей у своїй режисерській практиці звернувся до творчості видатного письменника та кінорежисера Марселя Паньоля щоби вийти за межі звичного для нього і для нас кінематографу.

Марсель Паньоль – дуже важливий і люблений у Франції письменник, який творив у середині минулого сторіччя. Його читають мільйони французів, а кращі романи та п’єси –  залюбки екранізовують мало не у кожному десятилітті. Цілком очевидно, що Тей належить до відданих шанувальників Паньоля. Тому він знову, після успішної дебютної екранізації «Доньки землекопа», звертається до творів класика. Цього разу він задумує трилогію за п’єсами улюбленого письменника, хоча на даний момент реалізував лише два фільми: «Маріус» та «Фанні», які були зняті та показані у Франції одного 2013 року.

Про обидва фільми можна сказати, що вони як «діти, народжені у любові» – настільки гармонійні та досконалі. Це прекрасні історії любові – між чоловіком та жінкою, між батьком та сином, між старими друзями, які протікають у мальовничому порту Марселя у тридцятих роках минулого сторіччя, коли вітрильні кораблі ще збуджували мрії, коли друзі у барах засиджувалися до пізньої ночі, а діти виростали на очах сусідів і кохали ще сильніше та безрозсудніше, ніж їхні батьки. І хоча розвиток сюжетної історії об’єднує обидва фільми, кожен з них сприймається як самодостатня драматична історія.

Даніель Отей як режисер упіймав правильні інтонації у цій дилогії, створивши абсолютно чарівні – в операторській манері, у діалогах, у музиці – фільми. Ці фільми виливаються на глядача світлом любові, запахами чогось невловимого, навіть давно призабутого: наївністю, щирістю, справжністю. Це як повернення у дитинство, але з дорослим досвідом, бо проблеми, про які говориться, не дитячі. Але головним є те, що під час перегляду такого кіно неможливо не посміхатися від внутрішньої радості, від співпереживання як героям, так і власному життю: вимріяному та реальному.

Даніель Отей блискуче зіграв в обох фільмах одну з головних ролей. Як і інші актори, які втілили абсолютно переконливі і справжні людські характери – зі слабкостями та унікальностями. У результаті гармонії сценарію та акторської гри обидва фільми утримують увагу до останньої секунди екранного часу і ще потім довго хвилюють наші розхитані почуття.

Я вже неодноразово вказував, що французи, маючи найкращий кінематограф, все ж роблять і кіно «для себе» – найчистішої проби, високої якості без огляду на фестивальні регалії. Марсельська дилогія Даніеля Отея – яскравий зразок саме такого кіно.

Це буде одне з кращих переживань, яке може трапитися з вами улітку – перегляд “Марсельської історії”. Я давно чекав нагоди відкрити для вас ці перлини французького кіно. І зараз, на схилі літа, коли наш неспокійний час хоча б трохи відпустив нас із павутиння невизначеності, вони обов’язково досягнуть ваших сердець.

Олег Яськів

Daniel Auteuil, Marius, 2013

, , , ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *