За довгі роки свого розвитку кіно навчилося розв’язувати складні психологічні задачі. Звичайно, його технічні можливості також продовжують покращуватися і дарують мільйонам якісні візуальні розваги. Проте більше захоплює прогрес у проникненні в людські характери. У цьому заслуга не стільки якості матеріалів та обладнання, скільки впевненості режисерів щодо використання мови кіно для максимального наближення до людини. А з наближенням, як відомо, радіус огляду зменшується, а деталі укрупнюються, і врешті-решт в епіцентрі екранної дії ми побачимо лише саму людину. Або краще двох. Тому що один – це більше царина фотографії, коли вивчати життя однієї людини цікавіше, ніж багатьох. Двоє ж уже творять театр, а з врахуванням магічності часу, і, зовсім відходять до царини кіно, яке повнотою своїх художніх засобів надає ідеальному світу творчої фантазії довершених форм.

Новий французький фільм “Він та вона” – як інтимне збільшувальне скло нашого часу, крізь яке можна побачити приватні таємниці чужих подружніх історій. Чоловік та жінка, не лише біологічно, але й психологічно різні, поєднуючи власні життя, формують складну, часто незбагненну навіть для близьких мережу стосунків. І тому їхній розвиток залишається невичерпним джерелом натхнення для письменників, режисерів та композиторів упродовж століть.

Через праці психологів, соціологів, та й з «народного досвіду» ми вже розуміємо, що подружжя – це не лише злагода у підкоренні, але також злагода у змаганні. Перша модель, яку ще можна назвати “злагодою у нерівності”, поступово стає архаїчною, натомість нам, сучасникам, важливо навчитися жити у “злагоді рівності”, підсилюючи переваги один одного і зберігаючи простір свободи. Важливо прийняти, що гармонія у подружжі – це складна система рівнянь, яка під силу далеко не всім.

Фільм “Він і вона” постав у шерезі психологічних новітніх кінематографічних досліджень творчого партнерства у шлюбі. Але, як це трапляється з талановитими роботами, він значно переріс задум і розгорнувся у цілісний художній портрет творчої сім’ї у часі. У цьому він відрізняється від іншого хорошого фільму на схожу тематику – “Дружини” Бйорна Рунге, який більше залишався в камерних координатах та й загалом мав інший, значно спокійніший “темперамент”.

В основі фільму “Він і вона”– захоплива історія чоловіка та жінки, двох письменників, спільне життя яких, від молодості до старості, пройшло за траєкторією бурхливої другої половини двадцятого сторіччя. Драматичним осердям конфлікту у фільмі стає питання творчості, позаяк публічну славу здобуває лише один. Аналіз вчинків та стосунків партнерського подружжя – розгорнутий майстер-клас з сімейного та особистісного психоаналізу, який пропонується пройти глядачам. У такому емоційному партнерстві-протистоянні героїв автори фільму розкривають не лише секрети подружнього життя, але й проектують критичні погляди на батьківство, політику, вільні стосунки, евтаназію, залаштунки літературного світу, творячи у такий спосіб соціально-психологічну репліку півстолітньої історії сучасної західної цивілізації.

В оригіналі фільм називається не цілком інформативно для стороннього глядача – «Містер та Міссіс Адельман», хоча й натякає, що у центрі розповіді лежить життя подружжя. В українському перекладі прийнято більш романтичну (мало не попсову), але від того не менш влучну назву «Він та вона», яка влучно відображає філософський стержень фільму. Він та вона – як два первинних начала людської природи, які переплітаються та борються один з одним, але складають єдине ціле. Тому поставтеся до назви цього чудового фільму поблажливо і з розумінням її універсальності.

Режисером цієї стрічки став відомий французький актор Ніколя Бедос, який зіграв також і одну з головних ролей. Іншу головну роль, його дружини – зіграла колишня фотомодель Дорія Тійє, яка разом з режисером працювала і над сценарієм. Але найцікавіше те, що у житті вони є громадянським подружжям.

Цей динамічний, емоційний та відвертий фільм несе в собі кращі ознаки французької кінематографічної школи, сміливо балансуючи на межі драми та комедії, а в чомусь іронічно імітуючи психо- та мелодраму. Втім, він запрошує до серйозної розмови на найголовнішу, інтимно-сімейну сторону подружнього життя, яка у наш час описується координатами любові і свободи. Тож і ми можемо підглянути через кіноекран у чужий світ емоцій та почуттів. Хоча хто-зна наскільки він виявиться чужим і чи не впізнаємо ми у героях також і власні історії…

Олег Яськів

Nicolas Bedos, Monsieur et Madame Adelman, 2017

подружні стосунки, французьке кіно