Стосунки між подружжям, коли двоє опиняються наодинці з найсильнішими відчуттями, найглибшими переживаннями, найінтимнішими таємницями, найболючішими кризами і відгороджуються від світу непрозорою стіною правил, звичок, успіхів, і у такій гармонійній та нестабільній рівновазі живуть “довго і щасливо” – це як окрема психоаналітична книга. Або кінематографічна історія, або літературний роман. Або магнетичний каліграфічний напис незрозумілою мовою, який зачаровує своїми загадками.

Західна цивілізація немов підводить підсумки психологічної історії минулого століття, рефлектуючи у літературі та кінематографі про непросту еволюцію міжособистісних стосунків, ніби розуміючи та погоджуючись що з новим століттям та новим поколінням етичні підвалини сім’ї, партнерства чи дружби можуть стати іншими.

Шведський режисер Бйорн Рунге, як один з кращих представників відомого своєю відвертістю та сміливістю скандинавського кінематографу, екранізовує роман американської письменниці Мег Волітцер з промовистою назвою “Дружина”. В основі роману, а, відтак, і фільму життя подружньої пари письменників упродовж майже півстоліття – від знайомства до вершини Нобелівської слави. Як і можна було очікувати, автори препарують анатомію подружнього життя, але фокусують свою увагу не стільки на еротично-інтимних чи скандальних особливостях, скільки на розвитку психології творчих стосунків, яка фактично стає “хімічним реактивом”, який перевіряє силу і справжність любовних почуттів.

Чи є межа у служінні своїм коханим, чи виправдовується самозречення, наскільки важить взаємопідтримка, чи у парі завжди має бути перший і другий, і чи успіх ділиться на двох? Це лише неповний перелік запитань, які підіймає цей елегійний і психологічний фільм. Він розриває непрозору оболонку, яка відгороджує світ підсвідомого та утаємниченого у подружжі від світського проявлення респектабельності і стабільності, стає таким собі “тунелем у підсвідомість-час”. У своєму наближенні до людини фільм розділяє пару і виокремлює кожного окремо, показуючи слабкості, невпевненості, моральні втрати, але водночас, віднаходячи резерви для духовного переродження.

Головні ролі у цьому фільмі блискуче зіграли відома американка акторка та співачка Глен Клоуз та валлійський актор і співак Джонатан Прайз. Елегійну музику, що відлунює психологічним настроям, створила відома віолончелістка і композиторка Жозелін Пук. Їм (а ще сценаристці Джейн Андерсон, і, звісно, що авторці роману) ми завдячуємо герметичній інтимності та камерній гармонії цього фільму.

Фільм отримав багато нагород, більшість з яких заслужено припали на Глен Клоуз, яка створила емоційно проникливий образ вірної і терплячої дружини, яка була водночас і творцем (або ж автором) великого письменника, яким став її чоловік.

Таке кіно створюється не заради екранних шоу, а щоб допомогти глядачам розпочати власний діалог (чи монолог) про вже переважно прожите або ж ще переважно непрожите життя і загоїти існуючі або ж запобігти майбутнім ранам.

Спробуйте!..

Олег Яськів

Bjorn Runge, The wife, 2017

Глен Клоуз, Джонатан Прайз, екранізації, європейське кіно, скандинавське кіно