In кіноклуб Олега Яськіва

Дивовижна історія Франсуа Рабле (режисер Ерве Бале, Франція, 2010)

Інколи дорога вперед пролягає через погляд у минуле. В якомусь ренесансному романі чи бароковій сонаті, як у світлі дзеркала ще слабшому, ніж на картинах Рембрандта, встигнути побачити власне зникаюче зображення. Знайти у чужих словах директиву для власних дій, а у жесті намальованого героя – власний порив…

Найкраще що можемо віднайти у класиків минулого – це розповіді про сьогодення. Це слова, які промовляють до нас, які написані для нас. Адже справжнє мистецтво з часом тільки більше дозріває, а справжня думка навіть через тисячу років знаходить вдячного слухача.

Чим є, окрім іншого, для нас кіно, так це мистецтвом магічного проникнення крізь час, що водночас залишається сучасним. Немов домашня кішка, кіно розуміє нашу хронічну залежність від браку часу та надміру суєти і намагається пристосувати свої форми до наших потреб і можливостей.

«Дивовижна історія Франсуа Рабле» – це лаконічна, але по-ренесансному розкішна палітра образів, яка рельєфним гобеленом опустилася з музейних стін на наші заставлені гаджетами столи. Можемо відчути як артеріями жанрів та художніх форм течуть крізь нас роздуми про піднесене і земне. Можемо помітити як пульсує під вуаллю сторіч тонкий гумор найвеселішого письменника з найгострішим язиком. Немов у театрі тіней давно зниклих людей впізнаємо знайомі мотиви та сюжети, що немов недорозцінені прикраси павутиняться у повсякденних історіях наших друзів та сусідів. З гірким усміхом розуміємо як повільно змінюється людина, незважаючи на стрімку стрілу техногенного часу. Як застигаємо у власних слабкостях, в’язнемо у комплексах, захлинаємося заздрістю та спазмуємо люттю. Точно так само, як і ренесансні люди з найжиттєвіших центрів західної цивілізації – Франції та Італії. Точно так само як античні люди з завіяних мороком шкільних історій класових поганських суспільств. Так, усамітнюючись перед екраном з цим фільмом– доскладуємо загублені пазли власної ідентичності.

Досвічений французький режисер Ерве Бале знайшов оптимальну мову кіно, яка дозволяє знову повірити історичному Франсуа Рабле – гуманісту, письменнику, медику, богослову, юристу. Яка дозволяє повірити наївному світогляду середньовіччя. І ані на мить не відчути себе у музеї історичного кіно!.. Адже це ніяк не жанрове історичне кіно з усіма прийнятими силіконовими штампами. Це філігранна інтелектуальна гра словами та смислами, долями і вчинками. Часто на межі, а інколи й поза межами пристойного – тобто, того що приховує псевдоморальний кодекс публічної поведінки, яка віддавна дратувала кращих гуманістів – чи не від Овідія і Катулла ще починаючи і закінчуючи сучасними контр-культурними агентами змін.

Рабле почувався «своїм» у цій компанії інтелектуальних серферів, які пливуть проти течії. Його боялись та не любили лицемірні сучасники, забороняючи творити. А він не любив їх зображуючи у своїх творах. Так само не любили Бокаччо, Війона, Вольтера і Вальда. Його не розуміють та ігнорують і сьогодні, ті про кого він так залюбки і сміливо писав – публічні імітатори правил життя. Та мало кого ще не любить обивательська більшість… Можливо, й вас. Ми ж любимо і читаємо саме тих, хто залишався у меншості. Хто жертвував особистим щоб яскравіше виокремити слово на магістралях вічності.

Цей еталонно французький фільм по-осінньому пахне стиглими фруктами і в’яленим вечірнім сонцем. Він просто стікає любов’ю. Справжньою – без «але» і «ні-ні» – відкритою та інтимною, тілесною і духовною водночас, дитям Афродіти і Діонісія. У ньому сміх і радість сусідять зі сльозами і горем. Як у житті кожного. А світлі сторони людини затемняються темними і навпаки. Хіба не так все проходить і зараз?

Перед нами не лінійна біографія класика, а сповнена інтриг історія його пригод та ідей. Можна стверджувати навіть сміливіше, що це психологічна історія доби Відродження і… нашого з вами часу.

Селекційна робота авторів фільму з відбору типажів акторів створює відчуття ніби персонажі середньовічних та ренесансних картин раптово ожили і грають перед нами якусь одвічну виставу. Музика, написана сучасним композитором, млосно обманює відчуттям що немов відновлена по загубленим манускриптам. Ну а мова фільму!, його діалоги та монологи – по-раблезіанськи розкуті і класично стримані за формою та метафоричні за духом водночас – дають нам шанс для естетичної насолоди під напівсонну літературну медитацію від колоратури стилів.

Вже сама зустріч з цим фільмом може стати пригодою у вашій приватній історії з кіном. Адже попри публічно-комерційну прихованість, фільм “Дивовижна історія Франсуа Рабле” таки справжнє кіно! Таке ж справжнє, яким був Рабле – «найбільш достойний співрозмовник на бенкеті людського розуму». Якими були його фантастичні герої. Якими, сподіваюся, залишаєтеся ви.

Приходьте. Відкрийте маленьку кінематографічну перлину. І будемо разом перед дзеркалом історії…

Олег Яськів

Herve Basle, La tres excellente et divertissante histoire de Francois Rabelais, 2010

16 жовтня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

, ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *