Людина не має права на відчай. Адже кожен наступний крок – це шанс пережити особисті втрати, а кожне наступне слово може давати надію іншим. У людини завжди залишається остання спроба. Щоб почати нову справу і щоб полюбити по-справжньому…

У такому світлі фільм британського режисера Стівена Фрірза проливає світло на нашу дорогу. Він розважає і заспокоює, збуджує і надихає. Іншими словами – дає надію…

Від Стівена Фрірза можна було такого чекати. Один з найтонших і найавторитетніших режисерів Великобританії, майстер високого слова та тонкої іронії, глибокий психолог та послідовник аристократичних традицій, як ніхто інший з британських, а, можливо, і світових режисерів, вміє відчувати стиль і передавати настрій історичних епох. При цьому йому притаманне делікатне та глибоке водночас відчуття гумору, яке дозволяє долати дистанцію умовностей перед глядачами, якою хибують більшість навіть талановитих його колег.

Кращі його фільми не лише подають переконливі портрети часу, але розкривають психологічні характери його непересічних представників, згортаючи у хронометраж фільму історичну часову відстань. Так було у прекрасній, сповненій інтелектуальної іронії та психологічних нюансів екранізації класичного любовно-еротичного роману Шадерло де Лакло “Небезпечні зв’язки”. Так було у “Філомені” – трагічній історії про рани, які завдають закриті релігійні спільноти з авторитарними правилами і про милосердя, якого насправді вони потребують. Так було у неймовірній історії “Флоренс Фостер Дженкінс”, жінки, що “хотіла співати” не маючи слуху, але яка привідкрила перед нами формулу простого щастя через одержимість улюбленою справою та поблажливу співчутливу співпрацю оточення близьких та друзів.

Стівен Фрірз не боїться незручних тем і мало зважає на правила пристойності коли йдеться про потребу дістатися глибин людського характеру та природи суспільних зв’язків. Він ставить людину в осереддя процесів, а історичний контекст чи міщанські забобони здатні лише декорувати портрети головних героїв.

Його стрічка “Міссіс Гендерсон представляє” провокує вже самою назвою. Адже що можна зрозуміти з неї? Хіба що те, що мова йде про історичний персонаж – екцентричну англійську аристократку, яка напередодні другої світової війни купила старий лондонський театр щоб створити на його базі найепатажніше музично-еротичне шоу у пуританській Великобританії.

Насправді ж у Фрірза вийшов легкий фільм, у якому крізь тонкий, немов вуаль, британський гумор просвічують обриси справжніх людей, а поза витонченою еротикою пробивається нестримуване навіть війною прагнення до кохання та елементарного щастя.

У цьому фільмі Стівену Фрірзу разом з відомим американським сценаристом та драматургом Мартіном Шерманом вдалося створили іскристу атмосферу провокативного мюзиклу та інтелектуальної іронії, де гострі діалоги сусідять з розкішними еротичними номерами, а все це оздоблено стильною атмосферною музикою та театральними декораціями. І звичайно, чи не головними коштовностями фільму є блискучий акторський дует зірок британського кіно Джуді Денч та Боба Госкінса.

Огранений такими акторами та сценарієм, фільм став справжньою естетичною візитівкою британського духу та стилю. Недаремно через десять років за його мотивами був поставлений мюзикл, який успішно йде на сцені лондонського “театру Ноеля Коварда” у Вест-Енді.

Повірте, фільм “Міссіс Гендерсон представляє” не лише яскраву історію британського театру, але подарує вам теплий настрій, який стане суголосним сонячним вересневим нотам оксамитової осені. Коли особливо хочеться, краси, тепла і доброго слова…

Олег Яськів

Stephen Frears, Mrs Henderson presents, 2005

британське кіно, британський гумор, гумор, Джуді, еротика, Мартін Шерман, мюзикл Денч, Стівен Фрірз