In кіноклуб Олега Яськіва

Вечірка задоволень (режисер Клод Шаброль, Франція)

Тепла осінь вичавлює літню поблажливість. Помічаєш заклопотані обличчя, нервові кроки, заховані погляди. Розумієш, що це лише вуличні набряки внутрішніх проблем. Знаєш, що не тільки все найкраще замасковане у мовчанні, але й найгірше також. Намагаєшся пробитися до справжніх історій через засклену метушню перехожих, а насправді стаєш елементом механізму колективної неуважності.

Що несуть ці люди у потоках вулиць? Якими лабіринтами блукатимуть їхні душі, коли вони заховаються у темні пащі брам? Скільки любові чи ненависті заховано за цегляними фасадами їхніх помешкань? Як правило родинних, як правило створених для щастя…

Питання з ризиком, бо відповіді можуть бути незручними. Когорти психологів, філософів, соціологів зробили своєю професією цю небезпечну гру. Не стояли осторонь і митці. Услід за літературою, таємниці людської душі, особливо в тандемі чоловік-жінка, послідовно розкриває і кінематограф. Звичайно, величезна кількість схематичних та поблажливих до правди фільмів “про любов” і “про сім’ю” здатна викликати зневіру у допитливого глядача, який у кіно хоче бачити дещо більше ніж розвагу. Але насправді є і немало по-справжньому чесних і художньо довершених стрічок, які бодай частково освітлюють темні лабіринти сімейних стосунків.

Французький режисер Клод Шаброль – один з небагатьох по-справжньому великих майстрів, які всю свою творчість присвятили дослідженню затінених сторін людської підсвідомості. Звичайно, він відкидав опереткове використання містики та жахіть у своїх фільмах, натомість фактично створив жанр психологічно-кримінальної драми, в якому детективна складова (а швидше саспенс) відіграє підпорядковану роль щодо власне драматичної. Звичайно, він, як і інші творці “нової хвилі” французького кіно, був палким шанувальником фільмів Гічкока, але у власній творчості пішов значно далі і розширив та поглибив естетичні стандарти старого класика.

Шаброль – це, безумовно, легенда французького та європейського кінематографу. Не лише тому що з його фільму “Щасливий Серж” у 1957 році фактично розпочалася французька “нова хвиля”, яка обумовила стандарти кіно на наступні півстоліття. Але також через це, що він щедро ділився допомогою, грошима та ідеями щоб допомогти своїм колегам (а серед них такі ж класики Жан-Люк Годар, Ерік Ромер та Жак Ріветт) створити свої перші фільми, чим заслужив справедливу репутацію “батька нової хвилі”.

Сам же Шаброль майже ціле довге життя залишався вірним власному жанру, створивши ряд шедеврів, які розбурхували буржуазні смаки Європи, змушували розгледіти у дзеркальній відвертості його фільмів замовчувані психологічні, соціальні чи еротичні проблеми не лише суспільства назагал, але й інституту родини зокрема. Майже кожне десятиріччя його півстолітньої творчості позначене такими маркувальними фільмами, настільки відвертими, що викликали занепокоєння навіть у кінокритиків.

Одним з таких глибоких, але непростих фільмів є “Вечірка задоволень”. Все у цьому фільмі вийшло незвичним і майже скандальним. І сценарій, написаний видатним сценаристом і письменником Полем Жегофом (співавтором багатьох фільмів Шаброля), і те що у фільмі знявся сам сценарист разом зі своєю колишньою дружиною та спільною дитиною. І подальша трагічна доля самого сценариста.

Фільм розповідає про життя цілком респектабельної інтелігентної сім’ї, в розмірений і дещо знуджений плин життя якої втручається небезпечний ігровий експеримент, об’єктом якого стає подружня вірність. Звичайно, гра дуже швидко перестає бути грою, натомість розриваються важкі набряки прихованих сімейних проблем…

Шаброль (а разом з ним і Жегофф) у своєму кінематографічному психоаналізі не зупиняється аж поки не накладе матрицю міщанства з його стереотипами, умовностями та лицемірством на таку поживну сценарну лозу і загострить незручні проблеми.

Вийшов глибоко психологічний, навіть якоюсь мірою дражливий фільм, який разом з тим транслює лаканівський психоаналітичний погляд на жінку як на “еротичну субстанцію” і тим самим спонукає до філософсько-психіатричної дискусії. А ще, як у кращих фільмах Шаброля, маємо досить глибокий розріз інтелектуального контексту часу, який настав після паризької революції “студентів та філософів”, з його дискусіями про політику, революцію, модну серед європейських інтелектуалів ліві ідеологію і, звичайно, свободу в любові…

Отож, приходьте і будемо дивитися що ж вийшло у класика.

Олег Яськів

Claude Chabrol, Une partie de plaisir, 1975

04 вересня, вівторок о 18.30 у кав’ярні Штука на вул. Котлярській, 8

,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *