Вдивляючись у темну павутину нічного неба чи поламане дзеркало моря людина відчуває себе самотньою. Небо притишує шум життя, а море відбиває уламки спогадів. Мрії, немов далекі вітрильники, розчиняються за горизонтом і жодної відповіді не приносить космічний вітер. Ти сам. Усі рішення твої. А люди, з їхньою любов’ю чи байдужістю, аргументами чи помилками, не здатні пробитися крізь оболонку твоєї іншості.

Алехандро Аменабар дуже талановитий і розумний режисер. Він розуміє сучасну людину. Він не тільки уміє знімати бездоганне за композицією кіно, але й не боїться підіймати складні запитання. Його фільми як підсумкові контрольні для глядача (адже кожен був учнем чи студентом) – некомфортні, але необхідні. Бо це як іспит твого життя, де відповіді – власні вчинки, досвід, рішення, приклади любові, здатність до співпереживання.

Найскладніший і найкращий свій фільм режисер назвав “Море всередині”. Вже від самої назви розпочинається діалог з глядачем, який не припиняється до останніх кадрів. Розумієш, що фільм загляне у сховище твоїх думок і у дзеркалі поверхні внутрішнього моря ти неминуче побачиш своє майбутнє.

Якщо більшість фільмів, в яких осердям є кохання, можна назвати фільмами про право на життя (спільне майбутнє двох людей, яке не мало би закінчуватись), то цей фільм, в якому осердям є любов (вважатимемо її дещо ширшим визначенням ніж кохання), можна назвати про право на смерть (яке також є спільним майбутнім для усіх).

Фільм “Море всередині” справді розхитав світ. Розбурхав море пристрастей (у буквальному розумінні), покликав важкі дискусії.

Якось навіть перестали говорити про досконалу композицію фільму, продумані образи персонажів, влучні діалоги, бездоганну акторську гру чи гармонійну музику. Сприйняли це за замовчуванням як ознаку майстерності режисера. І повернулися до його змісту та головних ідей.

Світ вразила покладена в основу фільму реальна історія галісійця Рамона Сампедро, який протягом майже 30 років боровся за право на евтаназію, перевів свої аргументи у публічний простір і навіть написав книгу “Листи з пекла”. Оточений любов’ю рідних він, будучи цікавою особистістю, приваблює двох прекрасних жінок, кожна з яких по-своєму намагається вплинути на його рішення. Їхнє спілкування перероджується у пронизливі історії кохання, які здатна розділити лише смерть. А сам головний герой своєю позицією допомагає оточуючим перевідкрити цінність та значення життя.

Попри складну тему не подумайте, що фільм справляє пригнічуюче враження. Навпаки, це дуже світла і повітряно-легка робота. Сила людської любові у найрізноманітніших проявах, яка розлита у фільмі, і сама його тональність підіймає людину над тяжінням земних тривог. Красиві обличчя героїв вплетені у заворожливу стихію моря, а спогади та мрії впевненими мазками промальовані у густому прохолодному морському повітрі.

Світ захитався під вагою цього фільму. Розгубив впевненість “цивілізації усіх знань”. Режисер змусив світ почати говорити про цю надважливу тему у публічній площині. Закономірною стало визнання стрічки на головних кінофестивалях як найкращу за підсумками року.

Але головне навіть не художні риси фільму, а його внутрішній пульс, який змушує наші серця битися в унісон з головними героями цієї історії.

Нагороди: Оскар за кращий іноземний фільм, 5 нагород Європейської кіноакадемії (в т.ч. за кращий фільм), приз за режисуру на Венеційському фестивалі, 15 премій Гойя (в т.ч. за кращий фільм), “Золотий глобус” за кращий фільм

Олег Яськів

Alejandro Amenábar, Mar andentro, 2004

Алехандро Аменабар, володарі Оскара, іспанське кіно, Хавієр Бардем