Як часто доводиться зупинятись щоб оглянутися довкола і звірити життєвий шлях? Хіба не хочеться пришвидшити його темп щоб не давати незручних відповідей? Хіба не замальовуємо щоденною метушнею і надуманими клопотами нестачу гармонії між мріями та реальністю?

Напевно, що бодай один раз, бодай на коротко таке трапляється з кожним. Хто-знає напевне коли зорі над головою, чи море перед очима, або ж – чому б і ні? – погляд друга або мовчання священника допоможуть наважитися сказати правду. Щоб вивільнивши крила мрій, розпочати новий етап.

Але найчастіше ми утікаємо в літературу чи кіно. Там усі відповіді. Там замість нас грають оцю найважливішу розмову. Там хтось прийме рішення, яке так схвилює та захопить нас.

Це і зробили за нас прекрасний французький письменник Паскаль Кіньяр та режисер Бенуа Жако.

Кіньяр, навіть серед розкоші сучасної (і не тільки) французької літератури, виділяється особливим ставленням до слова, до розуму і до світу загалом. Живий інтелектуал, витончений естет, своєю вивіреною як класична соната чи антична скульптура прозою він зшиває епохи в неперервну історію переживань та відчуттів. Інколи не просто ламає стереотипи, але й провокує революційний перегляд усталених історичних чи релігійних ідей. Але у центрі його мовленевих та мисленневих експериментів завжди внутрішні переживання людини.

У романі “Вілла Амалія” він розповідає історію сучасної піаністки, яка перетнувши межу немолодого віку, зазнає колосальної моральної та екзистенційної кризи і вирішує рішуче змінити життя. Наскільки вдасться повністю зануреній у сучасне божевільно-ділове життя європейці відірватися від ваги безсенсовного минулого щоб зробити перші вільні кроки?

Цим запитанням перейнявся інший естет та інтелектуал кінорежисер Бенуа Жако, який попри доволі успішну кар’єру у художньому кіно, поставив також декілька оперних кіновистав. Тому саме він екранізував роман Кіньяра і запросив на головну роль Ізабель Юппер. Можливо через те, що цій акторці, мабуть, найкраще серед грона талановитих європейських акторок, вдається відобразити стан сучасної жінки у кризові періоди. Адже неодноразово глибоко психологічні фільми за її участі захоплювали фестивальні та інтелектуальну публіку.

Музика до фільму написана ще одним талановитим майстром Брюно Куле, який став відомим завдяки неперевершеним саунд-трекам до “Хористів” та “Мікрокосмос”.

Тобто, з точки зору постановки, фільм досконало викінчений, немов старовинна скрипка. А от щоб оцінити його емоційну силу, потрібна вже співучасть глядача. І чи це буде співпереживання, яке межує з катарсисом, чи переконливий привід подумати про головне або просто насолода класичною структурою фільму  – залежить тепер від кожного з нас.

Потрібно лише повірити, прийти і подивитися у безодню власних невисловлених думок…

Олег Яськів

Benoît Jacquot, Villa Amalia, 2009

Бенуа Жако, Брюно Кола, Ізабель Юппер, Паскаль Кіньяр, французьке кіно