On 13 січня In есеї 2

Коханці (режисер Луї Маль, Франція)

Холодна душа, загорнута у чорно-білі сни, розсічена короткими стосунками між довгими справами і необов’язковими почуттями на тлі удаваної зайнятості, немов безпорадний нічний метелик, що потрапив у скляну пастку нових правил життя. Але ж як хочеться відчути смак життя, по-старому, так як колись вимріяв, читаючи тихі книги і слухаючі довгі розмови дорослих. Як хочеться пережити найкращі почуття – не так як «вже склалося», а так як виписано в якомусь з ідеальних світів. Наважитись, пересилити, подолати. Себе, у собі. Для того щоб виграти свободу і…, наприклад, побачення у повномісячну ніч. Щоб полюбити як у казках з дитинства, які ніби й написані були тільки для тебе. Тому що всі книги світу, вся музика світу – про любов. І про свободу. Свободу любові. Про диво зустрічі з нею і боротьбу за її збереження.

Дивовижно нечутливий до трендів часу і моральних компромісів, французький режисер Луї Маль, увірвався в кіно з енергією непідкупного дослідника грішної і закутої душі. Розчистив простір для своїх надтонких змістовно і бездоганних естетично фільмів, запрошуючи глядачів у турбулентне поле пристрастей.

Його дебюти стали безстрашними атаками на суспільну мораль, які звільняли людину від неправди звичок і правил. 25-річний молодик, який тільки-що сам навчився розрізняти відтінки почуттів, нокаутував спільноту мікрохірургічними розтинами «-ізмів» світу. Неймовірна рівновага ритму, темпу, кольору, звуку і слова з огляду на ризиковані цілі фільмів, одразу проявила справжнього майстра кіно.

«Коханці» – вже третій повний фільм ще молодого режисера. Його поява розірвала шаблони допустимості при аналізі почуттів. Зачаровані дивовижною красою Жанни Моро і роздратовані нечуваною свободою її внутрішнього повстання, глядачі, критики і моралісти розхвилювались і заплутались у власних емоціях та реакціях. При цьому мало не прогледіли ідеального балансу слів і мовчання, чорного і білого, музики і тиші, нерукотворної природи і рукотворних костюмів (Коко Шанель), якими цей камерний і делікатний фільм проштовхнувся на вершину кінематографічної класики.

Цей фільм про силу кохання, якому не підвладні перепони шлюбу, звичок, правил чи страху за майбутнє. Він – про сенс любові та пошуки щастя. Це один з рідкісних прикладів, коли монохромна чорно-біла фактура кадрів породжує веселкові барви емоцій. Режисер, приховуючи почуття за стислим хронометражем, відкриває двері уяви глядача, запрошує до сповіді, а потім і до дискусії: де межа, коли потрібно зупинятись у пошуках справжнього кохання, яке воно – це справжнє кохання і чи має воно ціну?