Немов шовкова хустка з-під пальців, ще одна осінь вислизає з нашого життя, залишаючи присмаки того що збулось і що не збулось. Радість та сум терпкими нотами червоного вина залишаються на стінках келихів, які випиваємо з друзями, коханими або ж просто на самоті. Ми шукаємо відповіді, а знаходимо нові запитання, про які так складно говорити. Складно, бо боїмося бути непочутими, залишитися самотніми, знову не досягнути недосяжного щастя.
Творчість одного з лідерів французької “нової хвилі” режисера Еріка Ромера – особливе явище у світовому кіно. Його мистецтво – дивовижно ненав’язливе – повертає нам смак справжнього кіно. Звиклі прийоми та ефекти, які покликані загравати з глядачем, свідомо ігноруються, залишаючи людину перед людиною по обидва боки прозорого екрану.
Точність відтворення рухів у такому кінематографічному дзеркалі бездоганна, правдивість почуттів – довершена. Усі інші засоби та фокуси – як от монтаж, спецефекти, музика, костюми – стають необов’язковими приправами до основної страви – історії людини.
У фільмах Ромера увага глядача утримується не стільки дією і тим паче не спецефектами, а виключно словами: роздумами, діалогами, розмовами. Зрештою, саме слова залишаються з нами повсякчас, навіть на самоті. І режисер ставиться до слова з величезною повагою. Його діалоги продумані, захопливі, літературні та кінематографічні водночас. Така здатність зробити невидимою межу між людьми, яка притаманна фільмам Ромера, і є справжнім кіном.
Драматургія фільмів Ромера постає з невпинного бажання людини віднайти своє щастя. І саме у цьому розкривається багатогранний світ фільмів Ромера. Адже у них розповідається про найважливіші для людини почуття, цінності, моральні основи. Недаремно свої фільми режисер об’єднував у цикли («Казки пір року», «Комедії та звичаї», «Моральні історії»), фактично історії, які розкривали природу людської душі, внутрішньої свободи або ж допомагали людині у визначенні орієнтирів життя.
Ті історії можуть бути різними, але всі – близькі та зрозумілі. Їх навіть можна переплести у гарний фоліант і підписати власним іменем. Така магічна книга буде зрозумілою та близькою не лише вам, але й тим, хто став її головними персонажами.
Магія фільмів Ромера полягає у руйнуванні кінематографічних умовностей. Здатність знімати близьке, ”без розмежувань” кіно і переповідати правдиві людські історії зробила Еріка Ромера справжнім моральним авторитетом не лише у французькому, але й у світовому кіно. Тому його фільми сприймаються чи не найкращою терапією людських душ. Кращі з них здатні увійти у серце і залишитись у пам’яті дуже органічно, так ніби і були частиною нас самих. Так ніби це ми самі знімаємо кіно, так ніби це кіно саме про нас або ж ми знаємо про кого. Це дуже і дуже рідкісна ознака для кінорежисера і Ерік Ромер тут неперевершений.
Кінематографічний ритм нашого Кіноклубу маркується фільмами з найкращого циклу Еріка Ромера “Казки пір року”.
“Осіння казка” – останній фільм з цього циклу. Він, як і попередні, про жінок та їхніх чоловіків, про покоління батьків та їхніх дітей. Різних за віком, але поєднаних пошуками кохання та втечею від самотності. Історії героїв, яким за 20 і тих кому за 40, складно переплітаються, балансуючи між дружбою та любов’ю. Жінки, у яких ще попереду і кохання, і сімейне життя, спілкуються з тими, які вже пережили розлуку та втрати, але чекають і шукають нове кохання. Головною героїнею є 45-річна вдова, яка готова до нових стосунків і яку подруга знайомить одразу з двома чоловіками, що, безумовно, додає фарб та емоцій, проте ще більш ускладнює життя.
А ще фільм налитий вином, осіннім сонцем півдня Франції та запахом пожовтілого виноградного листя. Він легкий та інтелектуальний, драматичний та комедійний водночас.
Ерік Ромер своїм фільмом дає людині надію. Персональну і водночас всезагальну. Надію на те, що ще можна полюбити, що ще можна все повернути, що слова мають вагу, а жести – значення. Що життя – це не пафос подій, а правда повсякденності. Що любов – це коли людина стає перед людиною без жодного дзеркала. Навіть кінематографічного…
Нагороди: Венеційський фестиваль за кращий сценарій
Олег Яськів
Eric Rohmer, Conte d’automne, 1998
Like
Telegram