Вперше ми розпочинаємо інтелектуальну гру. Декораціями нам слугує літня сповільненість та відпочинкова невагомість, коли здається ніби все розпочинається з початку: кохання, робота, школа дітей… Коли найбільше віриш у можливість чуда.
Це можна назвати навіть не грою, а інтелектуальним поєдинком. В історії кіно практично не було випадків, коли майже одночасно з’являлося два фільми з близькою першоосновою. Тому зараз ви стаєте глядачами унікального протистояння двох найсильніших кінематографічних шкіл: французької та британської, двох творчих підходів, двох інтерпретацій однієї реальної історії.
Минулого тижня ми переглянули блискучий новий фільм англійського режисера Стівена Фрірза “Флоренс Фостер Дженкінс” і, сподіваюсь, що враження від нього ще не полишили вас. Сьогодні ж перед вами шедевр француза Ксав’є Джаннолі “Маргарита”, яка з’явилася роком раніше.
Обидва фільми відштовхуються від реальної історії життя жінки, котра хотіла співати, хоча
й не мала найменшого обдарування. Проте на цьому схожості закінчуються і на прикладі обох фільмів ми можемо побачити і навіть відчути силу магії творчої уяви та силу кіно. Адже на відміну від дещо фривольної і невагомо полегшеної британської версії, французька пропонує іншу енергетику, хоча й залишається жанрово трагікомедією. Гумор у французів ще тонший та глибинніший, ніж у британців. Натомість їхній фільм розгортається у багатоплощинний драматичний майданчик, де кожен знайде найближчу власному серцю емоційну лінію.
Час “Маргарити” – початок золотих двадцятих, коли молодий джаз сплітався з високою класикою. На цьому прекрасному тлі, у витончених костюмованих та інтер’єрних декораціях розгортається історія заможньої немолодої жінки, найбільшою пристрастю якої є оперна музика, а мрією – спів на великих сценах. Вона будь-що прагне співати, хоча й цілковито позбавлена слуху.
З цієї історії розгортається справжня поліфонічна драма, яка захоплює щирістю, відвертістю, глибиною. Цілий фільм стає зворушливим освіченням в любові до музики, глорифікацією людської пристрасті, співчуття, кохання, дружби. Кожна сюжетна лінія, немов окрема мелодія багатоголосої фуги, здатна захопити і зворушити, кинути у вир роздумів та навіть викликати емоційний катарсис.
Черговий майстер-клас від французьких кінематографістів. Справжнє кіно, якщо говорити про мистецтво для душі та розуму, в якому інтелектуальна комедія розчинена у зворушливій драмі. Фільм отримав чотири премії Сезар та нагороду у Венеції, хоча не це головне.
Ми вже давно зрозуміли ціннісну відносність кіноринку та нагород. Головне в іншому – цей фільм досягає найглибшого у кожному з нас, змушує оголити душу, виявити справжні емоції, тобто проявитися справжніми.
Гра починається і хід за вами…
Олег Яськів
Xavier Giannoli, Marguerite, 2015
Like
Telegram