On 6 серпня In есеї Like

Флоренс Фостер Дженкінс (режисер Стівен Фрірз, Великобританія, 2016)

Літнє сонцестояння продовжується. Воно висушує майже до невагомості настрій і виточує химерні форми думок. Ми ще не готові до важких ідей, але хочемо слухати історії, які змінюють свідомість.

«Флоренс Фостер Дженкінс» – остання робота чудового британського режисера Стівена Фрірза, який особливо глибоко відчуває історизм епох та їхні культурні відтінки і вміє поєднувати глибину з легкістю її сприйняття. Відтак, гумор у його фільмах – легкий та інтелектуальний – складає атмосферне тло справжніх історичних драм, якими він промовляє до глядача.

Цього разу у фокусі уваги режисера правдива історія жінки, яка хотіла співати. Позбавлена всього необхідного навіть для мінімальних шансів у професійній кар’єрі, вона – цілковито позбавлена слуху – вибрала за життєвого поводиря любов до музики. Ця любов була настільки справжньою та зворушливою, що дозволила їй створити майже чудо і увійти в історію музики як унікальний феномен.

Стівен Фрірз побачив у біографії цієї жінки можливість створити драму про пристрасть до мистецтва, яка засліплює, про кохання, яке руйнує бар’єри. А ще – і в цьому особливий шарм фільму – відтворити ретро атмосферу епохи майже сторічної давності – коли смокінги та високі манери аристократії почали поєднуватися з джазом та простими звичками.

Цей фільм дуже і дуже незвичний, але не залишить байдужим нікого. Він дозволяє сміятися, він пропонує думати, він запрошує до співпереживання і навіть поблажливого співчуття. Тобто, це справжнє кіно. Більше того, сценарна історія, що лягла в його основу інтригує несподіваним продовженням. Але це вже – якщо можна погратися словами, вже інша історія та інша інтрига, яку я залишаю вам на близьке майбутнє.

Головною ж окрасою цієї ретродрами став блискучий акторський дует незрівнянної Меріл Стріп та щораз кращого, немов коньяк, з витримкою часу Г’ю Гранта. Та й сама атмосфера фільму, маркована глибоким відчуттям інтер’єрів, декорацій, костюмів, музики зрештою – адже цей фільм у першу чергу про музику – не залишає шансів на байдужість. Таке кіно – це велика гра з правдивими людськими історіями, які переростають своїх героїв і, немов ноти цінної партитури, осідають у бібліотеках вдячної пам’яті прийдешніх поколінь.