Травневі дні, разом з теплом, щороку приносять нам тіні ненависті та образ. Як відгомін вже далеких подій, але і як відлуння ще зовсім близьких подій. Так було десятиліттями: напруження розлите у повітрі, зловісні посмішки політичних маніпуляторів та зовнішнього ворога, що слідкував за нами крізь приціл прийдешньої війни. А ми, засліплені привидами минулого, ніби й не розуміли, що нова біда прийде не з минулого, а з теперішнього, про яке ми забували і яке геть занедбали. І вона, ця нова біда, ця нова кривава сторінка нашої історії настала. І, здавалося, пора вже цілим національним організмом розвернутися у бік ворога, примирити мертвих, щоб дати шанс живим, але ми продовжуємо стрибати по кістках минулого, послаблюючи єдність і сили у боротьбі з реальним і непримиренним до нас ворогом.

Естонці зуміли зробити це краще. Як досконалий приклад розмови з минулим заради спільного майбутнього можна назвати їхній новий фільм “1944”.

Маленька Естонія з великою історичною пам’яттю, яка достатньо толерантна та християнська, щоб пробачити взаємні кривди, які нанесли естонці один одному в часи другої світової війни, зняла дуже сильний фільм про трагедію їхньої участі у “неїхній війні”. Неординарний сценарій та блискуча режисура дозволили створити пронизливу і правдиву історію про естонців, що воювали по обидва боки один проти одного. Легкими, графічними, монохромними, позбавленими ідеологічних надуживань, штрихами автори намалювали історію про біль і трагедію, надію та відчай, любов і ненависть. І ця історія хвилює, затягує, переконує, вражає.

Дивує не лише змістовний патос фільму, його гуманізм та мудрість. Вражає технічна довершеність – адже маємо справу з військовою темою, через що дуже легко “запасти” у голівудівську трафаретність, російську тенденційність, європейську наївність чи, зрештою, у малобюджетну убогість. Але цей фільм не потрапив у жодну з цих художніх пасток: класні батальні сцени, витончена братерська та любовна лірика, живі характери в чудовій акторській реалізації.

Цей фільм просвітлює дорогу як через біль розледіти любов та співчуття, як серед ненависті знайти шанс для примирення. Серед люті ідеологій знаходить духовні опори для їх подолання.

І це прекрасний приклад заліковування національних ран, породжених тоталітарними режимами та війною, ними розв’язаною. Нам, українцям, бракує такого чесного з історичної і якісного з художньої точки зору кіно.

Це буде більше ніж кіно. Буде катарсис і враження.

Олег Яськів

1944, Elmo Nüganen, 2015

Зберегти