Святкові дні кличуть натхнення. Хочеться думати про піднесене, адже десь там витає наша душа. Хочеться ще більше світла, ніж дає сніг і світло зірок – космічних та різдвяних. Хочеться більше музики – ніж дає коляда і телебачення. Хочеться опинитися у місці з мрій – нехай дитячих, а, можливо, й дорослих. Хочеться більше вірити у людину – далеку і близьку, геніальну і просту. Хочеться послухати гарну казку з добрим закінченням і відпочити від обов’язковості звичаїв.

Фільм видатного режисера сучасності Франко Дзеффіреллі так і називається – “Каллас назавжди”. Це прекрасна фантазія знімає полог недосяжності з людини-легенду і розповідає про жінку, яка увійшла у вічність. Причому режисера цікавить не ціла біографія співачки, а лише останні роки її життя після завершення оперної кар’єри, коли вона переживала складну життєву кризу, пов’язану з втратою дитини, коханого і, головне, голосу.

Марія Каллас була одним з символів двадцятого сторіччя, голосом опери, інструментом Бога, яким він торкався заблудлих душ. Розуміючи це режисер, втім, не впадає у поклоніння, уникає пафосу та скандальності (а життя Каллас надавалося до цього). Натомість він створює фільм про пристрасть, про долю жінки, про мрії та силу волі. Він ніби говорить кожному, що кінця немає, а є лише початок нового. За будь-яких обставин…

Франко Дзеффіреллі – режисер-естет. Він, мабуть, найбільше доклався до кінематографічної популяризації класичної музики та й класичної культури загалом. У його доробку еталонні екранізації драм Шекспіра, опер Верді, прози Бронте. Багато з його фільмів самі стали класикою кінематографу. На момент створення фільму, режисер сам уже був легендою кіно. Тому тим цікавіше спостерігати як легенда говорить про легенду.

Це красиве кіно наповнене голом Каллас та музикою з прекрасних опер. Але окрім цього, цей талановитий фільм вкотре проявляє акторські таланти Фанні Ардан та Джеремі Айронса.

Сподіваюсь, що він гарно увійде у ваші душі, додасть настрою та сил жити.

Олег Яськів

Callas Forever, Francj Zeffirelli, 2002