Кожна наша зима – неповторна. Кожен вечір в оточенні снігу, домашніх стін чи кола друзів – неповторний. Ми самі неповторні у своїх почуттях та переживаннях, якщо тільки переживаємо та відчуваємо по-справжньому, а не за лекалами інших.
З фільмом “У зимовій сплячці” видатного німецького режисера Тома Тиквера ми входимо у нашу нову зиму. З цим фільмом ми отримаємо неймовірну атмосферу, в яку нас затягує кожна секунда екранного часу – по ту сторону екрану буде зима, гори, засипані снігом дороги, самотні дівчата, загадкові чоловіки… А ще стильні діалоги, вуайєристський еротизм, тривожне очікування небезпеки.
Том Тиквер володіє відчуттям смаку коли створює естетику власних фільмів. Він тонкий психолог. Більше того, здається, що він розуміє жінок. Мало кому, наприклад, вдавалося настільки переконливо зобразити як жінка чекає на секс з коханим чоловіком. Його фільми – це водночас і піднесені над буденністю артефакти, і підглядання крізь екран за повсякденним життям людей.
Саме за це його можна вважати кращим німецьким режисером. Тиквер володіє здатністю відчувати час і декілька його фільмів вже стали кінематографічними маркерами свого часу, або як ще кажуть, «культовими»: як от «Біжи, Лола, біжи», «Принцеса та воїн», «Парфюмер».
В основі сюжету фільму «У зимовій сплячці» лежить детективна історія, яка містичним чином переплела долі кількох людей, закинутих в маленьке альпійське містечко. Але для Тиквера – це лише стрижень, на який він надбудовує психологічні візерунки. Фільм про те, що кожне слово, обдуманий чи спонтанний вчинок ведуть до наслідків. І ніхто не може знати, чим це закінчиться для нас.
У такому свідомому перенесенні акцентів з сюжету на користь психологізму та драматизму Тиквер – прямий послідовник творчості великого Кшиштофа Кісльовського. Але у чому він пішов далі, так це у майстерності створювати тривожну заворожуючу атмосферу, перманентний саспенс, але особливого, не хічкоківського типу. У цьому він створив європейську відповідь творчості братів Коенів.
А ще Тиквер витончено інтелектуальний у цьому фільмі – тут і приховані літературні цитати, і кінематографічні алюзії.
Повільна медитативна операторська робота, мінімалістична електронна музика, казкові зимові пейзажі, тиша, яка підкреслює звуки. Те, що ми називаємо чарами кіно, прив’язує нас до екрану, створює таке рідкісне і вже призабуте поміж поп-корном і рекламами відчуття затишного перегляду. Цілісно фільм схожий на симфонію, він дуже музичний. Тиквер узагалі дуже “музичний” режисер, недаремно він пише музику до власних фільмів.
Я дуже люблю цей фільм. Він по-справжньому добрий, він по-справжньому зимовий. З нього варто розпочинати. Будь-що – навіть лист до коханої. Довгий. на папері…
Олег Яськів
Winterschläfer, Tom Tykwer, 1997
Like
Telegram