Найглибші таємниці душі сховані у повсякденному житті людини. Можна скільки завгодно випробовувати свій характер на витривалість у далеких подорожах, пригодах чи війнах, але справжнє випробування проходиш у стосунках з найближчими, у формуванні власної формули кохання, дружби, батьківства. Люди у своєму загалі це добре розуміють і формують образ людини з цих найтонших деталей повсякденного, приватного життя. Інша справа, і при тім найважча – самому оцінити власну натуру, подивитись у вічі правді і, за потреби, наважитись на рятівні для душі зміни, навіть якщо час для них давно пройшов…

Фільм французької режисерка Жозе Дайан “Наша зустріч” – справжня препарація кохання. Це надтонка – немов для однієї руки написана – елегія про відчайдушні пошуки кохання немолодої жінки з глибокою життєвою історією. У цій історії – благополучний шлюб, дорослі діти, успішна робота, солідний статус у суспільстві. Проте у цій історії з’являється задавнена любов, яка виникає знову, так невчасно, спокушуючи переглянути цінності досягнутого, провокуючи на ламання такого міцного і негнучкого хребта благополучності, і врешті, штовхаючи до сміливих кроків, на які так важко наважатись навіть у юнацькому віці.

Цей сюжет – не привід для мелодрами, а початок глибокого, докорінного перегляду власного життя і цінностей, на яких воно будувалось. У такому сприйнятті цей фільм дуже жіночий. Але лише у такому. Нічого “банально жіночого” у ньому немає. Натомість у фільмі багато чоловічих інтонацій, тому ця камерна загалом робота у переплетенні питань набирає справжнього симфонічного звучання.

Перед нами справжнє французьке кіно найвищої проби – камерне, атмосферне, глибоке, без банальностей і зайвого. З чудовою Фанні Ардан, гра якої – “на розриві аорти” – викликає судоми вражень від переконливої драми жінки.

“Неможливо жити спогадами про щастя. Неможливо жити лише з почуття обов’язку” – головні слова, які так страшно промовити навіть подумки, стають викликом для героїні фільму. Та й нас, глядачів. Фільм розгортає гроно запитань і проблем, про які роздумуємо наодинці або з найближчими друзіями і часто так і не маємо певності у правильності прийнятих рішень. Фільм змушує прожити екранну історію як одну з можливостей власної.

І головне: фільм просвітлює впевненість, що завжди можна розпочати нове життя, що на будь-якому етапі життя можна прийняти рішення жити так, щоби приносити користь іншим.

Олег Яськів

Nos retrouvailles, Josée Dayan, 2012

кіно Франції, французьке кіно