“Колись давно-давно…” Пригадуєте тихий шепіт цих слів, під час яких за закритими очима розривалися горизонти, небо ставало вищим, фарби яскравішими і починалися справжні пригоди та переживання. Такі, що, здавалося, більше не трапляться у дорослому житті. Але це здавалося у світлому дитинстві і сонячній юності. Насправді дорослі – а хто точно визначить коли ця дорослість починається – завжди шукають справжні пригоди, справжні вчинки, справжню любов, справжню дружбу. Мрії народжуються у дитинстві зі словами “колись давно…”, а шукаємо втілення мрій ціле життя…

Фільм “Повільно на Захід” – елегантне і по-класичному досконале входження в простір епічного. Або, якщо хочете, занурення у справжню казку. Без фей і потерчат, звісно, але з такою ж невичерпною фантазією та метафоричністю.

Це справді дивовижний фільм. За формальними ознаками – чистий вестерн, але за змістом – це один з найглибших фільмів нового часу. Лаконічний, немов бездоганний вірш, фільм вражає досконалістю форми: точені діалоги, де кожне слово має вагу, відшліфовані до архетипності характери героїв, музика, що немов підкрадається вслід за розповіддю, не руйнуючи, а підсилюючи контурність сюжету. Улюблений жінками Майкл Фасбендер і немов забутий з картин прерафаелітів молодий Коді Сміт Макфі складають прекрасний антагоністично-нерозривний естетський і філософський дует.

Вестерн давно уже став універсальним інтернаціональним жанром, який переріс материнський американський стиль оповіді. Наважуся навіть стверджувати більше: сьогоднішній вестерн – найкращий для кінематографу жанр, який дає авторам максимальну свободу у грі з символами, моральними імперативами, людськими емоціями, культурними орієнтирами.

Рідкісні фільми у цьому жанрі лише свідчать про те, наскільки складно працювати з цим матеріалом. Зате справою честі для великого режисера є зняти власний вестерн. У когорті сміливих і великих Леоне, Тарантіно, брати Коени, Джармуш, Мендес, Іствуд. Може, ще декілька. Коли за справу береться талановитий режисер, тоді з’являються шедеври. “Повільно на Захід” – якраз з таких рідкісних перлин. Постмодерний за літературним контекстом і еталонний за формою він дає приклад так званого “перпендикулярного” вестерну, який поєднує інтелектуалізм і захопливість. До найкращих зразків таких фільмів можна віднести “Мрець” Джармуша та “Залізну хватку” братів Коенів.

Фільм молодого британського (знову не американець) режисера Джона Макліна не може не подобатися. Він викликає захоплення з перших кадрів, яке розриває груди. Нічого зайвого: ані ліній, ані звуків, ані слів. Лише чисті інгредієнти: любов і жаль, життя і смерть, молодість і старість, мудрість і глупота, мрії і пустка. Сюжет, безумовно, блискучий, але є всього лиш каркасом для епічної драми героїв. Навіть більше: фільм здивує жінок, адже він про любов, з тих, які оспівували в легендах. Словом, незвичайний у всіх відношеннях вестерн.

Словом майже все, про що мріяли у дитинстві коли читали або слухали казки. А все що не знайдете, додумаєте самі. Адже для цього ми дивимося добре кіно у товаристві розумних і цікавих людей. У кожного з них – свої безмежно цікаві мрії. Ці мрії повинні десь зустрічатися…

Нагороди: гран-прі фестивалю незалежного кіно Санденс

Олег Яськів

Slow West, John Maclean, 2015

британське кіно, вестерн