Довгими літніми вечорами, коли очі відпочивають у прохолоді зелені, а серце поривається до жовтогарячої лінії горизонту, десь у самій глибині нашого єства народжується нестримне бажання пристрасті. Вслухаючись в нього, нам складно розділити розум від почуття, зрозуміти чого хоче душа, а що тіло. Насправді ж лінії поділу немає. Бо любов – це дві півсфери – духовна і тілесна – і без їхнього ідеального поєднання не може народитися справжня історія Чоловіка та Жінки. Якщо хтось доводитиме щось інше – не вірте, адже вони просто позбавлені щастя досягнути такої гармонії.
Свого часу цей роман англійського письменника Девіда Герберта Лоуренса (1928 р.) став однією з найяскравіших літературних подій і водночас чи не найбільшим подразником обивательської моралі суспільства у другій третині минулого сторіччя. Результатом стала заборона роману у багатьох країнах (а найдовше на батьківщині, у Великоританії) та, відповідно, нечуваний інтерес у читачів.
Цей талановитий роман читали і читають майже усі розумні молоді дівчата з хорошим смаком, а жінки звіряють за ним власний життєвий досвід. Розумних чоловіків приваблює, окрім іншого, бездоганна композиція та глибокий психологізм характерів. Словом, “Коханець леді Чаттерлей” – це справжня класика сучасної літератури.
Природньо, що до цієї книги підступалися кінематографісти, адже головна тема роману залежно від глибини його прочитання однаково хвилювала розум та збуджувала уяву. Неодноразові спроби екранізувати цей роман виявляли різні рівні діалогу з глядачем, який пропонували режисери у своїх інтерпретаціях: від підкреслено еротичного до чисто психологічного. Проте велич книги у тому, що у ній ідеально поєднані ці дві головні сторони стосунків між Жінкою та Чоловіком. І складним завданням для режисерів було передати народження справжньої любові через справжню пристрасть, не розділяючи чи тим більше протиставляючи їх. Природньо, що розпочали кіноісторію роману французи ще у період заборони роману у Великоританії у далекому 1955 році. Не припиняються нові інтерпретації і до сьогодні (останній фільм з’явився у 2015 році).
Проте саме класик британського кіно Кен Рассел справився з цим завданням якнайкраще серед інших. Його екранізація роману – це шедевр ідеального поєднання голосу плоті та розуму, а разом з тим зразок глибокого психологічного переосмислення природи любові та пристрасті. А ще – це добрий та щирий фільм з чудовими акторськими роботами Шона Біна та Джоелі Річардсон і повагою до літературної першооснови.
Перегляд цього фільму максимально наближає нас до духу роману і, що головне, здатний активувати приспані рутиною та розчаруваннями внутрішні сили для справжнього почуття.
Разом відправимося у цю захопливу подорож.
Олег Яськів
Like
Telegram