В українців особливі сентименти до Грузії. Якийсь магічний магніт притягує взаємно два народи, які мають самобутню культуру та спільного ворога. Тому грузинське кіно – завжди одкровення та черговий крок назустріч.

Фільм “Спадок” – подвійного авторства і подвійного громадянства. Грузинські режисери Темур і Гела Баблуані (батько і син) вже довгий час живуть і творять у Франції. Гела Баблуані здобув світове визнання своїми вражаючими, створеними у короткий часовий проміжок фільмами “13” – французьким оригіналом і американським римейком, які отримали високі фестивальні нагороди та досягли успіху в Голівуді.

Між цими суворими чоловічими, майже магічними драмами він створив ще один маленький шедевр, фільм “Спадок”, у якому повернувся до своєї батьківщини як метафізично, так і безпосередньо.

“Спадок” вражає несподіваним контрастом між очікуваним та реальним. Зіткнення цивілізацій зображене не лише в горизонтальному вимірі – як ціннісний конфлікт, але й вертикальному – через історичну сталість  жорстоких традицій, які проросли в сучасній людині і приковують її до рідного грунту, позбавляючи здорового глузду, витравлюючи співчуття та стримуючи розвиток. З іншого боку, правда іноді буває й такою. І приймаючи її ми можемо більше цінувати цивілізаційний поступ та роль гуманізму.

З точки зору мистецтва кіно цей фільм – шедевр форми та змісту, коли немає нічого зайвого ані у часі, ані у кадрі. Майстерно відтворений дух Грузії з неймовірними краєвидами гір, застиглими у часі селами, провінційними, але монументально, архетипно прописаними характерами, показаний через призму зору французьких мандрівників, які шукають власне коріння.

Переконаний, що фільм пройме до глибини душі кожного, викличе цікаву дискусію і допоможе по-іншому глянути на спадщину історичних традицій.

Олег Яськів

Géla Babluani, L’héritage, 2006