У дні книжкової розкоші, коли люди пригадують, що існує література з її тисячолітнім світлом, особливо пронизливо хочеться звести до спільного знаменника культуру. Найкраще це зробити через кіно, добре кіно.

Таким добрим фільмом, який повертає смак книги і навіть дощу з її сторінок, є стрічка мексиканського режисера Артуро Ріпштейна “Полковнику ніхто не пише”.

Про Габріеля Гарсіа Маркеса, чиє ім’я з довгими латинськими голосними вже заворожує, немов короткий вірш або церковний дзвін, говорити можна лише в категоріях любові – пристрасної чи більш віддаленої.

Можна, звісно, спробувати не читати романи Маркеса, але інші – ті хто читали – обов’язково помітять якийсь гандж на вашій поставі чи манері поведінки. Мабуть, краще жити так, ніби Маркес у тобі – читаний чи органічно схоплений зі світового культурного ефіру.

Фільм за культовою повістю – одна з кращих спроб екранізацій творів майстра. Достовірна у деталях, переконлива у передачі елементів магічного реалізму, який щойно народжувався у письменника при написанні цієї повісті. Макондо – легендарний центр макросвіту маркесівських героїв – десь такий, яким уявляється, коли читаєш “Сто років самотності” чи того ж “Полковника”. А сум, дощ, особлива самотність життєвого простору, майже ядерна компресія енергії пристрастей ідеально відображають настрої книги.

Режисер з максимальною повагою поставився до деталей та підтекстів першооснови. Тому фільм вийшов по справжньому маркесівський, такий як потрібно для підготовленого глядача, який по-справжньому любить письменника і літературу. А якщо ще не любить – через молодість чи складність біографії, – то обов’язково навернеться…

Ми ж продовжуємо дивитись справжні перлини світового кіно, відшуковуючи їх серед звалищ творчого марнославства та цинічного ринку.

Олег Яськів

El coronel no tiene quien le escriba,  Arturo Ripstein , 1999

Артуро Ріпштейн, Габріель Гарсія Маркес, кіно Мексики, Сальма Хаєк