Людина здатна на більше, ніж може собі уявити. Коли усвідомлює власне покликання, то навіть незбагненний світ розкриває перед нею свої таємниці. Тоді вона зливається зі світом, стає його невід’ємною, незамінною складовою і вже своєю творчістю – як рукою Бога – пробує  відобразити та змінити світ.

Такі особливі люди власним життям проектують світ як творіння для інших, тих, хто ще не зміг відчути всю його велич. Не завжди вони викликають захоплення, але часто – нерозуміння, їх як правило стороняться, можливо, усвідомлюючи особливу місію у житті. Вони майже завжди страждають від самотності та обов’язку бути оком, рукою, вухом чи тілом Творця.

Вінсент Ван Гог – з таких, відзначених особливим доторком Творця, людей. Великий художник, який через любов до знедолених, відчув у собі поклик служити своїм даром. Його життя, непросте за переліком фактів, надзвичайно насичене внутрішньо. Навіть якщо полишити його творчість, то сама біографія може стати класичним зразком горіння та згорання людини у нашому такому недосконалому житті. А якщо зануритися у його унікальну творчість… Тоді з пилу та пам’яті, фарб та алкоголю, відчаю та самотості проростає портрет Митця, який уже століття магнетить увагу мільйонів.

Фільм британця Ендрю Гаттона “Ван Гог – портрет, намальований словами” – геніальна спроба реконстроювати визначну людину засобами кіно. Без перебільшення.

Важко пригадати інший фільм настільки ж зрівноважений літературно, витриманий колористично, збалансований хронометражно, акторськи достовірний (Бенедикт Камберчетч в головній ролі), музично довершений (Моллі Найман). Ми не лише максимально занурюємося у шал фарб та картин Ван Гога, але й потрапляємо у світ живих слів – адже весь фільм, до найкоротшого речення, побудований на словах самого митця або ж його друзів чи брата! А листування Ван Гога – окрема цінність його спадщини.

Тобто, маємо справу з абсолютною достовірністю у реконструкції душі та характеру людини. Можемо майже у реальності прожити його біль і радощі, творчі злети і падіння. Зрозуміти етимологію творчості геніального маляра та пробачити кінець його життя. Зрештою, для неофітів – відкрити Ван Гога-художника, а для когось, заштовханого життєвими турботами, – полюбити знову.

Загалом живучи у просторі кіно душею і розумом, говорячи з вами тільки про хороші фільми, я зазвичай намагаюсь уникати клішованих епітетів на кшалт “шедевр”. Цього разу можна поступитися і запросити вас на справді дуже і дуже достойний фільм…

Приходьте. Вечір буде наповнений фарбами та глибокими думками.

Van Gogh: Painted with Words, Andrew Hutton, 2010

Ван Гог, Ендрю Гаттон, кіно Великобританії