Людське життя – це шлях по лезу бритви. Його легкість, про яку часто благаємо, переважно ілюзія, породжена небажанням дивитися в око прірви. Адже від “щастя-здоров’я” до трагедії чи хвороби один непевний крок долі.

Історія, покладена в основу фільму, достатньо поширена як у кіно, так і, на жаль, у повсякденному житті – боротьба людини та її сім’ї зі смертельною хворобою. Мораль, якою пронизаний фільм, також зрозуміла майже кожному: “у печалі та радості, поки смерть не роз’єднає нас”. Як правило, фільми на такі теми виходять сентиментальними та надмірно моралістичними, з однозначними етичними акцентами і, в результаті, перероджуються у банальні любовні історії.

Але нідерландський режисер Рену Урлеманс підійшов до проблеми хвороби жінки як до трагедії не лише окремої людини, але й цивілізаційної кризи, зумівши побачити у драмі однієї людини портрет цілої епохи. Епохи, коли увага до ближнього розпорошується егоїстичним принципом задоволення від життя або ж інтенсивністю соціальних стосунків. Лінійний сюжет з однозначною моральною оцінкою в результаті перетворюється на поліфонію маленьких трагедій людей, які по-різному переживають і долають горе. У фільмі тому немає однозначностей, натомість він залишає велике поле для дискусій та самопізнання. Як свідчення серйозності поліфонічного підходу авторів, останні аккорди фільму переходять в іншу тональність і торкаються ще однієї проблеми, яка досить актуальна у Європі і поступово актуалізовується і в Україні – добровільності відходу з життя.

Цей нелегкий фільм про нелегкі проблеми несподівано залишає світле відчуття. Можливо, воно з’являється через свідоме уникання звичних стереотипів поведінки та моральних оцінок. Але безумовно, що завдяки неперевершеній грі акторів, особливо головної зірки нідерландського кіно Керіс ван Гаутен, прекрасні ролі якої глядач міг бачити у “Чорних метеликах”, “Чорній книзі” або навіть в “Іграх престолів”.

Маємо ще один зразок справжнього, міцного європейського кіно, яка торкається найглибших струн людської душі. Взагалі, цей фільм вкотре засвідчує наскільки сильною та самобутньою є сучасна нідерландська школа кіно.

Незайвим буде нагадати собі, що доля стоїть на порозі і у будь-яку хвилину можна почути її зловісний стукіт. Чи вистарчить сил зустріти її з посмішкою і готовністю боротися – складне і завжди актуальне питання, на яке періодично потрібно давати відповідь.  Наприклад, після перегляду цього фільму…

Олег Яськів

кіно Нідерландів