Зима цього року тепла і, взагалі, якась неправильна. Немає снігу, заморожених шибок, зарум’янених дівчат, хуртовин. Немає такого звичного денного щастя обивателів та вечірнього смутку інтелектуалів. Натомість напруга м’язів та розуму повільно, занадто повільно полишає тіло і жодна тепла ванна, жодні телевізійні новини не пришвидшують цей болючий процес.

Якісь природні, властиві пізньому грудню радості все ж таки проникають крізь панцир, витканий надіями і розчаруваннями. Ті радості нашіптують віру, що все буде добре у нашому зачарованому королівстві. Адже стільки ще притомних душ, стільки гарячих сердець та розумних голів ми змогли побачити на головних карнавальних площах наших незасніжених міст.

І я думаю: якою незбагненною є культура, який магнетизм вона створює, які принади приховує від незрячих зомбі та які красоти відкриває перед спраглими бути її співучасниками.

Українці – безумовно, співучасники європейської казки. І навіть її творці. Ми заслуговуємо, у якості дарунка, на добрий текст, красиву музику, гарне кіно. Наприкінці року, при завершенні неспокійний подій.

Кіноклуб довгі роки і цілий 2013-ий у свій спосіб намагався будувати невидимі канали взаємопроникнення європейської культури у нашу свідомість. Те саме роблять і великі режисери, вибудовуючи сталий простір емоційних зв’язків між глядачами і творцями, коли наважуються на епохальні, підсумкові речі.

Важко знайти більш достойний фільм на закінчення року, який би краще допоміг заспокоїтися, осмислити прожите і пережите, повірити у власні сили та силу культури, ніж “Фанні та Олександр” геніального шведського режисера Інгмара Бергмана.

Бергман для Європи більше, ніж просто режисер, чи просто філософ, чи просто драматург, чи просто письменник. Він навіть більше, ніж усе разом узяте. Він – один зі символів Європи, який розкрив і захистив її систему цінностей, створив мислячого глядача і заговорив зрозумілою йому мовою.

Своїм фільмом Інгмар Бергман не лише підсумовує власне життя, але й узагальнює та осмислює творчий наробок, вибудовує своєрідний контрапункт зі власних стилів, ідей, поглядів, переживань. Перед нами велична сага життя родини, у якій переплетені теми стосунків батьків і дітей, ставлення до релігії, гріховності, кохання, свободи і бунтарства. У Бергмана вийшла настільки вдала спроба відродити на екрані традиції великого літературного роману, що після перегляду фільму з’являється острах, що щось схожого більше не буде створено.

Але поза тим, фільм “Фанні та Олександр”- не переобтяжений філософією та драматизмом. Він – легкий, немов сніг і тихий, немов передріздвяний вечір. Він атмосферний, немов хуртовина за вікном і сімейний, немов у колі своєї родини. Звичайно, що його чудеса, складніші, ніж у глянцевих фільмах і тому для багатьох невидимі. Але ж ми, ті хто слідкує за добрим кіном, вміємо бачити, ми навчилися помічати справжніх людей, навчилися боротися за власну гідність і готові захищати свою маленьку Європу у великій і розхристаній на всі сторони Україні. У “нашій Європі” все як у Бергмана: і різдвяно-новорічні таїнства, і пристрасті, що розривають серця, і дитячі мрії, які обов’язково збудуться…

Нагороди: 4 премії Оскар, Сезар за кращий фільм, премія ФІПРЕССІ, Золотий глобус за кращий фільм та інші.

Олег Яськів

кіно Швеції