On 10 березня In есеї 1

Королівський роман (режисер Ніколай Арсель, Данія, 2012)

Коли людина стоїть перед воротами історії, крізь пронизливий вітер перемін, який п’янить, лякає, збиває з ніг, вона може розчути тихий голос Бога. Голос підтримки, голос спонукання до дії. І тоді вона, така мала перед величністю тих воріт, у голому просторі невизначеності, віднаходить у собі сили зробити перший крок. Найважливіший. Там, за порогом нової історії все буде також важко, але найважливіше зробити перший крок.

Ми, українці, робили такий перший крок неодноразово. Просто історичний вітер постійно збивав з ніг, відкидав назад, викручував м’язи. Може, такий наш долею визначений міф – падати і підійматися – і від цього ставати сильнішими. Як інші народи, які проходили тією ж дорогою. Як уся Європа, шлях якої до успіху та гармонії був не менш тернистим.

«Королівська справа» – не звичайний історичний костюмований фільм. Не чергова історія з життя королівського двору, цього разу данського. Усі вади, притаманні цьому жанру, як от перегравання акторів, штучність атмосфери, невідповідний епосі спосіб мислення, нехтування деталями – у цьому фільмі відсутні.

Натомість маємо історію мужності спротиву, історію сили любові, історію примарності успіху та історію мінливості популярності. Усі ці історії упали тягарем на одну людину – непересічну, чесну, розумну, пристрасну. На героя, який силою історичних обставин дав поштовх новій історії Данського королівства. На лідера-реформатора, який наприкінці вісімнадцятого сторіччя модернізував країну, запровадивши найвищі стандарти життя і впав під вагою заздрості двору (читай “політиків”) та невдячності власного ж народу.

В основі фільму лежать реальні події, які торкаються найбільш динамічного періоду данської історії, коли напівбожевільний король Кристіан VII запросив на службу німецького лікаря-вільнодумця Йоганна Струезе. Останній не лише закохався у королеву, але й провів першу в Європі демократичну реформу, на практиці реалізувавши ідеали Просвітництва.

Фільм укотре підтверджує силу данського кінематографу. Навдивовижу сильний у всіх аспектах – грі акторів (прекрасний дует данця Мадса Мікельсена та шведки Алісії Вікандер), музиці, достовірності деталей, переконливості діалогів – «Королівська справа» виводить жанр історичної драми на новий рівень, залишаючи далеко позаду помпезні, дорогі, але штучні і спрощені голівудівські відповідники. Тому цей фільм був серед небагатьох достойних, які заслуговували Оскара за кращий іноземний фільм.

Ну а нам, українцям, треба дуже уважно його дивитися, слухаючи власний історичний вітер, складаючи з цитат фільму і звуків того вітру свій голос Бога, як підказку нашому вибору. Можливо, почуємо цього разу…