On 25 березня In есеї Like

Частка ангелів (режисер Кен Лоуч, Великобританія, 2012)

Це вже стає звичкою – оця щоденна метушня серед заклопотаних собою людей, оці неважливі особисті, сімейні, службові справи, які потрібно вирішувати. Невпинно, день в день. Лише зрідка підіймаючи погляд вгору, лише деколи помічаючи людину у перехожому.

Але ж інколи так хочеться невимовної легкості буття! Так хочеться згадати, що живеш у красивому місті. Що у твоїй трохи недоладній, але гарній країні живуть красиві люди. Що кордони її розмиті і ти сниш Європою. Такою ж гарною, повної красивих міст і людей. Ці нечасті сни приходять з дитинства, вони витримані, немов добре віскі чи тихе вино.

Мистецтво пити настільки ж притаманне Європі, як і мистецтво жити. Віскі, вино, пиво розкажуть не менше, ніж симфонії чи балети. Інколи вони навіть переконливіші.

Кен Лоуч, провідний англійський режисер, дивовижно відчув незримі нитки, якими алкоголь пов’язує європейців. Причому він елегантно проказав менше, ніж промовчав. Він промовчав, що віскі – це не тільки міцний алкоголь, не спосіб життя і навіть не культурний маніфест шотландців. Адже це й так відомо тим, хто вміє бачити сни. Він промовчав, що віскі має аромат свободи, колір надії, смак любові до ближнього. Навіть якщо цей ближній – нікчемний маргінал, «гвинтик суспільства».

Новий фільм немолодого вже англійського класика Кена Лоуча – режисера соціального кіно з людським обличчям – у центрі якого нерідна йому шотландська культура віскі, здивував насамперед його шанувальників, адже у ньому зовсім немає політики, політкоректності, комерційності та витікаючої з цього нудьги. Натомість є легкий, але тонкий гумор, іронічний кримінал, безтурботність молодості, таємниці старовинних винокурень та рецептур віскі. У той же час залишилась притаманна режисеру глибока соціальність. Фільм став однією з кращих кіноподій року та несподіваним порятунком репутації Канського кінофестивалю на тлі численних провалів метрів.

Цей фільм, безумовно, зі смаком віскі. Але зрозуміють це лише ті, хто смакує алкоголь як невід’ємну частину культури. Адже відкриваючи пляшку скотчу ви не збираєтесь напиватись. Насправді ви лиш призупиняєте метушливу ходу, підіймаєте голову вгору, бачите небо у шибках привідкритих вікон і помічаєте гарне обличчя, яке дивиться на вас. Тоді стає так невимовно легко жити!

«Частка ангелів» – легкий фільм. Він володіє силою антигравітації, яка підіймає його понад іншими фільмами – переобтяженими серйозними намірами і складною режисурою. Тим, складним фільмам, – вічно повзати по землі, плутаючись у режисерських думках, розрахунках продюсерів та модних трендах кінофестивалів. А «Частці ангелів» – жити у пам’яті глядачів, давати їм надію, наповнювати серця добротою і любов’ю. Не до віскі – до ближнього…