Наскільки б вільними у думках ми не були, але навіть найбільшим скептикам інколи хочеться чуда. Не виключено, що у передчутті чуда – не важливо, чи то стосується релігії, кохання, народження, порятунку чи допомоги – прихований сенс нашого життя.

Мексиканський режисер Карлос Рейгадас, схоже, вирішив нагадати нам, що все можливо у житті. Тиха нота його фільму проникає у саме серце, якщо воно відкрите. У стані відкритості ми справді зможемо переконатися, що кіно, якщо воно чесне, і є маленьким чудом. Персональним для кожного, хто дивиться…

Уже перші фільми Карлоса Рейгадаса засвідчили, що лінія серйозного кіно знайшла в його особі достойного провідника. Духовник спадкоємець Дрейєра, Тарковського, Антоніоні та Ангелопулоса, молодий режисер віднайшов власний стиль, у якому глибокий психологізм органічно поєднаний з винятково правдивою кінематографічною мовою.

Можливо, через таке відповідальне ставлення до кіно як мистецтва, він не знімає часто. Проте кожен його фільм вражає відвертістю, торкається важливої життєвої проблеми і завдяки цьому стає певним дороговказом для її розв’язання. Це було у фільмі “Японія” – трансовій подорожі старенької жінки, яка ціле життя провела на високогір’ї, униз до цивілізації. Це відбулося і у “Битві на небесах” – релігійній притчі про злочин і покарання. Вже після цих фільмів Рейгадас став незмінним учасником престижних фестивалів та автором довгих інтерв ‘ю, сповнених роздумів про місце кінематографа у боротьбі за збереження людської гідності у викликах цивілізаційного розвитку.

Принципова позиція режисера не йти на комерційні компроміси і дотримуватися ніші авторського інтелектуального кіно, гідна поваги. Мабуть, недаремно Рейгадаса уже називають “кіномесією” латиноамериканського кіно, який покликаний зберегти його унікальність. Час покаже, наскільки дієвою виявиться його позиція, але свого відданого глядача він матиме обов’язково.

«Мовчазне світло» оголює рани людської душі і переконує, що любов та пристрасть, обов’язок та гріх – неминучі противаги, які розгойдують життя кожного.

Для розгортання своєї ідеї режисер віднайшов на півночі Мексики громаду менонітів – старовинної протестантської гілки північнонімецьких колоністів, які зберегли не лише світле волосся та германську працьовитість, але і вкрай суворі звичаї релігійного і повсякденного життя. На тлі цього розміреного, впорядкованого традиціями побуту зароджується любов фермера, батька шістьох дітей, до іншої жінки з їхньої ж громади. Надихаюче відчуття від зустрічі з жінкою всього життя та усвідомлення неможливості розриву усталених сімейних зв’язків приносять біль трагедії та визволення.

Як і більшість інших фільмів Рейгадаса, “Мовчазне світло” знятий у повільній манері, цілком без музики і з мінімумом діалогів. Він ніби просить відповідно налаштуватись на перегляд, щоб найлегше перейти у реальний ритм життя своїх героїв, у якому немає телебачення і мобільних телефонів, дискотек і нічних клубів. Натомість є місце для пристрастей, страждання і справжньої потреби у вірі. Якраз її нам, схоже, так бракує сьогодні…

Спробуйте і ви обов’язково побачите світло…

Нагороди: Приз жюрі на Канському фестивалі, кращий фільм на фестивалях у Чікаго і Бергені

Олег Яськів

Carlos Reygadas, Stellet licht, 2007

"Мовчазне сяйво", латиноамериканське кіно, Рейгадас