In статті

Уроки доброго кінематографічного виховання від Педро Альмодавара

«Погане виховання» (2004 рік, Іспанія)

Альмодавар належить до таких режисерів, які повертають кіно його магічну силу. Змушують замовкати у благословенній тиші, яка огортає глядача по закінченні дива. Панічно віднаходити слова, щоб пояснити власну розгубленість та захоплення від побаченого. Тобто повертають кіно його іншу реальність. Майже містичну, як у Маркеса, майже поетичну, як у Барріко. Люди знову починають вірити у силу мистецтва, щойно переглядають його новий фільм. Тому й чекають на нього як на рятівні ліки від нудьги повсякденності, стерильності сучасного кіна та малозмістовної атракційності телебачення.

На щастя Альмодавар достатньо плодовитий та ще не старий режисер. На щастя його наділено талантом творчо еволюціонувати, але в межах витонченого смаку та високої майстерності. Починаючи з перших фільмів (як от “Матадор”, який відкрив, до речі, Бандераса) він завжди робить високоякісне кіно, не схоже ні на кого. Тобто “стиль Альмодавара” – це щось дане йому разом з талантом.

Цього разу поговоримо про фільм Педро Альмодавара “Погане виховання” (2004). Попри естетичну вишуканість та вміру епатуючий сюжет, фільм цікавий автобіографічними мотивами та участю у головній ролі Гаеля Гарсіа Берналя, схоже, нової зірки іспаномовного кінематографа. Молодий, гарний, талановитий актор на диво вдало обирає відомих режисерів (чи навпаки?). Серед його успіхів головні ролі у мексиканських режисерів “нової хвилі” Альфонсо Куарона (“І твою маму також”) та Алехандро Іньяріту (“Сука-любов”). Тому закономірною є його поява і у фільмі іспанського метра.

Актуальні за змістом, фільми Альмодовара завжди іспанські за духом. Причому увиразнюються не фольклорним колоритом, а невловимими акцентами кіномови. Образи, характери, ба навіть кольори – вийнятково іспанські. Навіть специфічна пластика монтажу є відображенням особливого, гарячого піренейського температументу. Ці характерні ознаки творчого почерку режисера присутні у всіх його фільмах. Тому “Погане виховання” – це не лише розмова з минулим та “війна” з лицемірством і прихованим насильством, яке переслідує творчу людину. Це не лише черговий “бій” режисера з релігійними догмами та їх ортодоксами. В першу чергу це поетичний гімн життю та людині, виконаний пластичними формами кіно.

Про фільми Альмодовара завжди багато пишуть. Особливо, коли вони отримують головні нагороди на провідних кінофестивалях (”Погане виховання” – абсолютний переможець Канн – 2004). Пишуть, бо це подія, пишуть, щоб подивились глядачі, пишуть, бо це, зрештою, черговий тріумф кіномистецтва. Про фільми Альмодовара завжди багато дискутують, особливо коли вони торкаються болючих тем сучасного життя людини (як от проблема зміни статевої орієнтації у “Все про твою матір”, нетрадиційного кохання у “Матадорі”, кохання та зради у “Живій плоті”). Як і все, що зроблено талановито, його кіно не надається до однозначних оцінок.

Олег Яськів

, ,

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *