In есеї

Смак вишні (режисер Абас Кіаростамі, Іран-Франція, 1997)

kinopoisk.ruЗдавалося, що ця зима ніколи не закінчиться. Повертатиметься знову і знову, як зловісне нагадування про щось важливіше, ніж холодні, понівечені льодом вулиці. Ні, звичайно, ми знали, що вона обов’язково закінчиться, але відчувалося по-іншому, саме так…

Але не про такі тривіальні відчуття хочеться зараз говорити. Аналогія стає напруженою тому що інколи починає здаватися, що ця життєва нудьга ніколи не закінчиться. Що заупокійний ритм суєти вичавив остаточно із тебе жагу до життя. Що нічому більше щиро не зрадієш, а лише вдавано, що нікого більше по-справжньому не полюбиш, а лише за розрахунком, що нікому більше просто не допоможеш, а лише з користю. Що коли їстимеш, наприклад, вишні, то просто їстимеш, бо вони корисні і не відчуєш які вони на смак. І що цей смак – тінь Бога на твоїх устах.

Фільм «Смак вишні» видатного режисера Абаса Кіаростамі – одного з творців самобутнього і сильного новітнього іранського кіно -, звісно, не про смакові рецептори і кулінарні пригоди чи навіть не про романтичне оспівування природи і людини у гармонії з нею.

Він про головне! Фільм у ідеально ненав’язливій формі повертає людині людське. Справжнє, можливо, призабуте, як от смак вишні на гамірній вечірці. Щось занадто зневажене у новій ієрархії цінностей. Але таке без чого важко залишатись наодинці із Богом, совістю, другом, коханою. Розраховувати на те, щоб мати дружбу, кохання, совість. І проявити, як у фантастичній лабораторії, сліди Бога, які обов’язково колись були і на тобі.

А ще фільм елегантний, легкий, короткий і майже геніальний. Дійсно, як смак стиглої вишні. Призабутий за довгу зиму тривог наших…

Насолоджуйтесь справжнім кіном, одним з кращих фільмів останніх десятиріч. Повертайтесь обличчям до обличчя, читайте у поглядах світлих людей своє відображення.

 Золота пальмова гілка Канського кінофестивалю

Ta’m e guilass, Abbas Kiarostami, 1997

Олег Яськів

,