In кіноклуб Олега Яськіва

Джузеппе Москаті: любов, що зцілює (режисер Джакомо Кампіоті, Італія, 2007)

Ми не позбудемося тривоги ще довго після закінчення цього періоду життя нашої планети. І не стільки через те що страшно за себе, скільки через те, що на наших очах відбуваються тектонічні зміни в духовній, економічній, політичній, релігійній організації світу. Змінитися доведеться всім: і кожному окремо, і кожній суспільній інституції, яка має силу голосу і хотітиме його зберегти.

Безумовно, що кіно на сьогодні – це найкращий канал культурної і соціальної комунікації. В його історії на щастя були, є і будуть фільми, які потрібно переглядати саме у такі, напружені, тривожні, сповнені страху і непевності періоди, отримуючи у такий спосіб психологічну терапію мистецтвом. Вдале українське слово «переглядати» означає як перше знайомство з фільмом, так і повертання до нього наступні рази.

«Любов, яка зцілює» якраз той фільм, який вартує переглядати якщо не щороку, то настільки часто, наскільки душа потребує підтримки на прикладах свідчень, служінь і спілкування, майстерно поданих мовою мистецтва.

Стрічка режисера Джакомо Кампіоті розповідає про життя і смерть Джузеппе Москаті – легендарної постаті в історії не лише Італії, але й західної цивілізації. Видатний лікар, який самовіддано рятував життя людей, причому переважно найбідніших; дослідник, який вніс значну лепту у лікування діабету; військовий лікар, який врятував тисячі поранених, і зрештою, мирянин, який своїм праведним життям заслужив на чин канонізації. І нехай визнання його святим відбулося лише через 60 років після смерті, але це стало наочним прикладом того як мирянин може служити християнським ідеям. Папа Іван Павло ІІ назвав Москаті «втіленням ідеалу християнина-мирянина» і закликав кожну людину на його прикладі пам’ятати про своє покликання.

Навіть якщо розглядати Джузеппе Москаті як рівного серед нас, як звичайну людину, яка любила, помилялася, зазнавала відчаю, то все одно він дає кожному приклад мужності справжньої людини: бути поруч у біді і першим перед небезпекою, йти туди де найтяжче і не відступати навіть тоді коли немає підтримки. Чи то під час епідемії холери, чи в часи божевілля першої світової війни – Москаті виявляв свій тихий героїзм.

Стрічка вийшла такою ж епічною, як і життя її героя. Втім, значний хронометраж тільки допомагає відчути тривожний час, коли дев’ятнадцяте століття заламувалося на двадцяте. Це такий собі кінороман, який можна читати «із закладками», відволікаючись на роздуми і співставлення з власним життям.

Італійські кінематографісти мають непоганий досвід у творенні епічних фільмів, які долають нетерплячку часу. Зараз же ми отримали трохи більше часу: щоб подивитися на себе і на ближніх, щоб переглянути власні цінності і власне місце у житті. Адже це ніколи не пізно і завжди вчасно…

Готуйтеся до Свята з очищеним розумом та полегшеним серцем, мої дорогі…

Олег Яськів

Giuseppe Moscati: l’amore che guarisce, 2007, Italia

, , ,